Читати книгу - "Багряний рейд"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— І як це воно видно? З чого?
— Не розумієш важливості поточного моменту. — Фомін клацнув пальцями. — Гляди ширше, товаришу Христюк. Грабіжник, який притискає даму в кутку, тицяє їй фінку під горло й забирає гроші та продуктові картки, нічого проти влади, на службі в якої ми з тобою маємо честь перебувати, не має. Гопник або той самий Вася Щербань — радянський громадянин. Не зразковий, порушує закони, і воєнний час дозволяє розстрілювати таких на місці. Але… — Він знову клацнув пальцями, ніби таким чином розставляючи потрібні наголоси. — Він лише злочинець. Не має проти влади нічого. Своє ремесло такий тип практикуватиме за будь-якого режиму. Крадій крав за наших і за німців. Проти товариша Сталіна, капітане, кишеньковий злодій чи вуличний нальотник не має нічого, як і проти пана Гітлера. За великим рахунком, ти завжди мав справу із типовими декласованими елементами. Буржуазні націоналісти — народ не такий. Вони небезпечніші, бо ідейні.
— Кому тут, у нашому районі, треба їхні ідеї, — відмахнувся Христюк, і Фомін тільки зараз звернув увагу, які в начальника міліції короткі, хоч і дужі руки. — Розумію, начальство пильнує. Правильно, ліпше, як кажуть, перестрахуватися, діяти на випередження. Але, по-моєму, така напасть нас обійде. Їм тут нічого ловити, бандерівцям твоїм.
Фомін прищурився.
— Кажеш, нема чого? Добре. Тоді ось факти. Ти про них напевне знаєш, зведи тепер докупи.
Він відчинив шухляду, видобув звідти й показав Христюкові складену вдвоє газету.
— Бачиш назву? «Нове Українське Слово». Друкували її в Києві, за німців. Редагував прихований ворог, запеклий колаборант, колишній університетський професор. Почитай, цікаво. Тут що не стаття — наклепи на більшовиків та радянську владу в цілому. Ось тобі ще одна газетка. — Фомін витягнув і поклав на стіл інший примірник. — Ти її читаєш, «Київська правда». Порівняй статейки. У фашистському пропагандистському листку один так званий вчений пише — музеї грабували комуністи, а в радянській газеті він же звинувачує в усьому німців. Автор не так давно обіймав відповідальну посаду на державній службі, і не лише він один такий. До прихованих ворогів руки доходять тільки тепер, і це, погодься, не дядько з фомкою, який краде хліб і тушонку.
— Так я хіба проти?
— Ясно, ти все розумієш, грамотний, відмінник бойової та політичної підготовки, — криво посміхнувся Фомін. — Знаєш, скількох ми ще не виявили? Людей не вистачає, але з цим вирішимо. Небезпека в іншому: ворожі агенти теж знають, скільки перевертнів лишилося в нашому тилу. Вони — люди грамотні, вчені, ідеологи, газетка тому приклад. Почнуть обробляти народні маси, котрі втомилися від війни. Особливо тут, по селах й повітових містечках, де жити ще гірше, ніж у великих містах. Благодатний ґрунт для підготовки удару в спину.
— Може, й так, — знизав плечима Христюк.
— Згадай, скількох так званих автокефалів виявили й виловили тільки цієї весни. — Поруч з газетами на стіл лягли брошурки, надруковані на сірому папері. — Молитовник. Українською мовою. Інша пропаганда, махрова петлюрівщина. Це вилучено в хаті сільського вчителя тут, у нашому районі, зовсім недавно. Він на допиті назвав себе священиком автокефальної церкви і членом організації українських націоналістів. Своїх парафіян не назвав, і хай собі буде героєм. Їх вирахували, та не чіпаємо. Є підозра: цей підпільний піп керував розгалуженою організацією бандерівського напряму. Їхня мета — підрив державного устрою Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Отут уже політика, і не сперечайся.
Начальник міліції знову знизав плечима.
— Тобі видніше, Семене.
— Ти ж згоден зі мною?
— Та згоден, згоден. До чого ведеш, кажи краще. Не тягни кота за хвоста.
Фомін підійшов до карти на стіні, обвів кінчиком нагостреного олівця назву.
— Йди сюди, глянь.
Христюк наблизився, примружився, придивився.
— Коростишів. Це ж не наше хазяйство.
— Але саме там кілька днів тому мав місце бій з бандерівською бойовою групою. Тамтешній відділ готував операцію, і, чесно кажучи, через раптову появу тих бандитів вона зірвалася. Та нема лиха без добра: сам факт зіткнення з бандерівцями в глибокому тилу, далеко від їхнього основного місця дислокації, досить красномовний. Згадай, як на початку року вони вже влаштували тут маленьку війну. І, на наше щастя, допомогла погода. Сніг, мороз, бандити погано екіпіровані, не мали підтримки серед місцевих. Тому в них усе провалилося.
— Хочеш сказати — тепер таку підтримку вони матимуть?
Фомін відійшов, граючись олівцем між пальцями.
— На нараді в Києві був присутній товариш Хрущов. За його особистою інформацією, яка перевірена агентурою і не підлягає сумніву, в наш тил засилатимуть малі диверсійні групи оунівців. Їхня мета — шукати підтримки тут, на місці, в людей, котрі після звільнення від німців і повернення радянської влади розчаровані та, відповідно, критично налаштовані. Причин багато, капітане. Наслідок один: у тилу потроху зріє отруйний нарив. Незгодним, прихованим ворогам лишиться одне: чекати збройної підтримки, аби починати опір. Ставка робиться саме на це. Тепер ясно, що я маю на увазі, коли наголошую на політичному моменті?
— Та ніби ясно. — Христюк почухав коротко стрижену потилицю, провів пальцем від назви «Коростишів» униз по карті. — Хочеш сказати, бандерівці рухаються сюди, до нас?
— Думаю, йде не одна група. Їх стратегічно цікавить Київ. Так сказав Микита Сергійович, і офіцери на нараді з ним цілком погодилися.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Багряний рейд», після закриття браузера.