Читати книгу - "Осіннє Рондо місячної ночі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ні. Я, мабуть, бракований! — розсміявся Микола. — Ну, звичайно, в мене були дівчата, але зараз я серйозно ні з ким не зустрічаюсь, тому… — він багатозначно примружив очі.
— Навіть не думай щось пропонувати, бо все зіпсуєш, — перебила його жінка, відчуваючи, куди він хилить. — Давай просто будемо пити каву.
— Ну, добре вже. Але ти май на увазі: якщо що — то я тут, за сусідніми дверми. — Він промовисто підморгнув.
Любка скоса глянула на чоловіка й всміхнулась.
— О! — раптом осяяло її. — Ти знаєш, в мене є чудова подруга! Вона теж поки «вільна»! Я запрошу її до себе в гості. Ото вже влаштуємо посиденьки!
— Ну, якщо вона така ж, як і ти, то я тільки «за»! — зрадів той.
— Домовились! Завтра ж я все організую!
Як і планувалося, наступного суботнього дня відбулося знайомство Оленки з Миколою. То була ще та епохальна подія! Любка наліпила вареників із картоплею, насмажила шкварок із сала, спекла яблучний пляцок, затим сервірувала в кімнаті обідній стіл і чекала на гостей.
Першим прибув святково одягнений Микола з пакунком цукерок у руці й пляшкою червоного — домашнього, трирічної витримки, а не абиякого! — вина під пахвою.
— Ну, де вона? — з порогу піднесено спитав.
— Ще в дорозі, не гарячкуй! …чекай, ти що, хвилюєшся? — спитала, помітивши ретельно приховуване, але очевидне збентеження, що промайнуло в його погляді.
— Ну, як тобі сказати. Мене ще ніколи заочно не сватали! — засміявся він і, глянувши в дзеркало, поправив неслухняні пасма волосся.
— Я теж іще не була зведеною свахою. Але, знаєш, виявляється, це так цікаво! От тільки хвилююсь зараз більше, ніж ви обоє: усе ж на мені лежить відповідальність.
Не минуло й пари хвилин, як прийшла Оленка — червонощока, розпашіла з морозу, чи то теж від збентеження; великими очима багатозначно глянула вона на Любку.
— Так-так, він уже тут, — та розуміла її без слів. — Все буде добре, ти ж знаєш, — додала вона, обійнявши за плечі схвильовану жінку, і повела її в кімнату, де чекав Микола.
З першим келихом вина розсіялось те незначне напруження, що панувало на початку знайомства. По захопленню впереміж із піднесенням, що подекуди спалахувало в очах Миколи, й дещо зніяковілих посмішках Оленки, в поглядах котрої точилася неприхована радість, Любка зрозуміла, що знайомство матиме позитивні результати.
А коли на столі з’явилися кава з пляцком, від хвилювань не лишилось і сліду. Микола, захмелілий від вина чи то від емоцій, уже не стримуючись, завзято розповідав щось веселе й смішне, а Оленка з подружкою дзвінко заливалися сміхом. Любка собою пишалася: яка ж вона молодець, що познайомила їх! Ця пара так гарно виглядає. Такі обоє щирі, життєрадісні й славні, вони чудово доповнювали одне одного.
Уже за годину друзі прогулювалися засніженими вуличками старого міста, що у світлі ліхтарів виглядали по-казковому неповторно. Вітрини так привабливо майоріли ялинковими прикрасами й різнокольоровою оздобою, що кортіло зайти й негайно почати купувати подарунки! Коло оперного прикрашали пишну зелену красуню, дерева палали вогнем гірлянд.
— Новий рік зустрічаємо разом! — сповнений ентузіазму, постановив Микола. — Чи, може, панянки, у вас інші плани?
— Плани можна корегувати, в залежності від обставин, — зауважила Оленка. — Правда ж, Любочко?
— Взагалі, ми ще не планували, як будемо зустрічати Новий рік, але в будь-якому разі мали святкувати його разом. Тому твоє товариство нам буде дуже доречне і приємне, — мовила Любка, і подруги багатозначно переглянулися.
Та якоїсь миті сум нагло вдерся в її душу: якби ж і Коханий був поряд з нею в новорічну ніч!.. Утім, уже наступної у свідомості чітко постав його образ. Ось ВІН, стоїть посеред вулиці, дивиться на неї проникливим поглядом, усміхається ніжно, простягаючи навстріч свої руки. А за ним… що це таке за ним? Квітучі дерева? Це ж квітнуть яблуні! Просто за його спиною — до запаморочення пишний яблуневий цвіт. Ліхтаря немає, бо світить сонце. А вуличка! Вона зовсім інша; не та, їхня. Що ж це? Вони зустрінуться весною?.. Так! Вони зустрінуться весною!
Любка зітхнула, набравши повні груди свіжого, морозного повітря. Це несподіване мимовільне видіння було аж надто переконливим. Жінка вірила, що це був знак згори: вона пережила зараз їхню майбутню зустріч. Отже, чекати залишилось не так довго!..
***
У редакції, як завше, кипіла робота. На фоні тихої музики виділялися клацання клавіатури та шарудіння паперу. Кожен тихенько виконував свою ланку роботи. Час до часу цю гармонійну редакційну атмосферу порушували неголосні фрази, на кшталт: «пожежники готові, кидаю!», «Лесю, покинь долю і швиденько берись за кримінал!», «Юрко, на якій стадії політика?» чи ж «хто би зайнявся інтимом?». Це було би кумедно, та лише людині, котра не знала, як працює редакція. Ті, хто творив черговий номер, були зосереджені кожен на своєму завданні, і для них ці, здавалося б, дикуваті фрази були цілком нормальними.
Любці дуже подобалось працювати тут. Розклавши перед собою купу сторінок, які належало уважно вичитати, вона зосереджено шукала помилки. Звісно, в глибині душі вона, як завше, прагнула більшого, проте бути часткою цього захопливого процесу, цього чудового колективу їй було дуже приємно.
А крок уперед уже було зроблено: її перша стаття під назвою «Прокляття роду Савицьких» у рубриці «Долі людські» вже запланована в наступний номер. Матеріал вийшов чудовий. Звісно, сумний і трагічний, але написала його Любка з душею. Петро Степанович — головний герой — неохоче погодився давати інтерв’ю, але жінка зуміла його переконати, що матеріал потрібен. Його непросте життя, досвід будуть цікаві людям, а стійкість і сила духу, котрі просто вражали, — повчальні. Прокляття, що чорною хмарою нависло над їхнім родом, трагічною ниткою оповило розповідь…
Любка відвела погляд
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Осіннє Рондо місячної ночі», після закриття браузера.