Читати книгу - "Танки на мосту! Голка в сіні, Микола Олександрович Далекий"

них паніку. Не встигали вони взятися за зброю й зайняти бойові позиції, як відразу ж потрапляли під обстріл. Партизанські спеціальні групи блокували будинок поліції, казарму, залізничну станцію, де було патрульне приміщення гітлерівців. У тому рейваху важко було щось зрозуміти, й більшість поліцаїв, знаючи, що на ранок партизани залишать містечко, розбіглися й поховалися де хто міг — по хлівах, садках, поміж кущами картоплі.

Опір гарнізону було зламано за якихось десять хвилин. Тепер партизанам залишалося зіпсувати колії і стрілки на станції, підпалити кілька об’єктів, знищити ті трофеї, яких не могли забрати з собою. На станційних коліях стояв ешелон з пшеницею й худобою. В двох останніх вагонах були військовополонені. їх виявилося більше ста п’ятдесяти чоловік. Бородань доручив комісарові взяти військовополонених під свою опіку, й Колесник, захопивши череду випущених з вагонів корів, перший із своєю групою залишив Дубовляни. Позаду, освітлюючи їм шлях, палали над містечком три факели — горіли маслозавод, тартак і станційні склади.

*

…Оберштурмбанфюрера Борцеля серед ночі розбудив телефонний дзвінок. Черговий офіцер доповів, що на ділянці Княжпіль — Дубовляни рух поїздів припинено, а над Дубовлянами видно заграву й звідти долинають вибухи. Зв’язку з Гільдебрандтом нема.

Начальник княжпільського гестапо не давав знати про себе до ранку, й Борцель почав здогадуватися, що справи гауптштурмфюрера зовсім погані і він, очевидно, просто боїться підійти до телефону. Борцель уже збирався вилетіти маленьким двомісним літаком на місце події, як йому сказали, що Гільдебрандт знайшовся.

— Гауптштурмфюрер, що в вас там скоїлось? — запитав Борцель, сподіваючись, що Гільдебрандт почне викручуватись, виправдуватись.

Але той виправдуватися не став. По-військовому чітко він відрапортував про нічну акцію партизанів і почав перелічувати, що їм удалося вивести з ладу.

— Ви забули вказати втрати… — перервав його Борцель.

— Рахуючи й охорону ешелону — тридцять сім убитих, п’ятнадцять поранених. Втрати поліції ще не підраховано.

— Вони забрали з собою цих військовополонених?

— Так, усіх до одного.

Голос Гільдебрандта звучав спокійно і якось байдуже, начебто мова йшла про речі, що не мали до нього жодного стосунку. Це розлютило Борцеля.

— Гауптштурмфюрер, ви розумієте, що натворили?

— Так, пане оберштурмбанфюрер.

— А ви розумієте, що цього випадку, на жаль, не можна буде замовчати, навіть якби я доклав усіх зусиль?

— Так, пане…

— Не перебивайте! — Борцель розпалився. — Ця акція, безсумнівно, набере найширшого розголосу, про неї стане відомо рейхсміністру, про неї згадуватимуть у наказах, її вивчатимуть на вченнях, вона, можливо, ввійде в історію військового мистецтва як класичний зразок партизанської тактики. Ви чуєте мене?

— Так, пане оберштурмбанфюрер.

— При цьому ваше ім’я згадуватиметься лише в тому розумінні, що, мовляв, існував такий йолоп Гільдебрандт, якого неписьменний бородатий Іван легко зумів обвести круг пальця. Ви зрозуміли мене, гауптштурмфюрер?

— Так, пане оберштурмбанфюрер… — ледь чутно долетіло з трубки, й раптом щось гримнуло там, на другому кінці дроту. Трубка враз замовкла.

— Алло, де ви там? Гільдебрандт?! Та відповідайте ж!

У трубці невдовзі почувся кашель, й незнайомий голос, заїкаючись, насилу вимовив:

— Слухає унтерштурмфюрер Белінберг… Доповідаю, що гауптштурмфюрер Гільдебрандт тільки що покінчив з собою.

ПИТАННЯ, НА ЯКІ НЕМАЄ ВІДПОВІДІ

— Капітане, ми визнаємо твої заслуги, — сказав Бородань, хитрувато позираючи на начальника розвідки. — Я маю на увазі операцію в Дубовлянах. Це все зрозуміло, але жити минулими заслугами нам не личить. Згоден?

— Абсолютно.

— Тоді признайся, що справа з викриттям ворожого агента застигла на одній точці. Агент у загоні є, ми переконалися, що цей сучий син останнім разом навіть добре допоміг нам, але хто він, де зберігає рацію — невідомо.

— Ну, рація не обов’язкова, — сказав комісар.

— Тоді як пояснити, що Гільдебрандт одержує інформацію швидко і своєчасно? — відірвався від карти Висоцький.

— Одержував… — весело сказав Бородань. — Упокоївся той Гільдебрандт. Між іншим, можеш вважати, капітане, що ти особисто одного гауптштурмфюрера відправив на той світ.

Вони знову зібралися вчотирьох — командир, комісар, начальник штабу й начальник розвідки — в тій самій хаті, де кілька днів тому обговорювався “хід конем”. Усі були в чудовому настрої, всі раділи недавньому успіхові, кожному хотілося жартувати. Проте Сіровол розумів, що за словесною розминкою піде серйозна розмова, а він не був готовий до такої розмови, бо пошуки шпигуна, що прижився в загоні, не дали ніяких наслідків.

— Так надамо слово Сіроволу, — сказав Бородань, розгладжуючи обома руками скатертину на столі. — Перше: кого прислали на місце покійного?

— Поки що очолює гестапо заступник Гільдебрандта — унтерштурмфюрер Белінберг.

— Дивно… — скривився Висоцький.

— Що, старшого чином не знайшлося? — Комісар так само був здивований цією звісткою. — Зараз у них безробітних фюрерів хоч гать гати: окупованих територій стає щораз менше.

— Замінять, — упевнено сказав Бородань. — Поставлять якогось досвідченого обертрахтарарахфюрера. Вони нам Дубовлян не пробачать…

— Може, вже й замінили, а Белінберг лишився як ширма, — продовжував Сіровол. — У Княжполі з’явився якийсь загадковий тип. Фольксдойче, років сорока. Тримається досить самовпевнено. Двічі за день заходив у корчму, п’є склянками, але не п’яніє. Говорить місцевим діалектом з легким акцентом. Звідки прибув, де зупинився, невідомо.

— Гадаєш, поважна персона? — звів брови командир загону.

— Довідаємося найближчим часом.

— Добре. Друге: кого взяли під збільшувальне скло в загоні?

— Нічим особливим похвалитися не можу, — скрушно хитнув головою начальник розвідки. — Пам’ятаєте, перед походом на Дубовляни ми наказали всім командирам простежити, чи не відлучається хто з бійців уночі?

— Тієї ночі відлучався лише один Домбровський, — сумно зітхнувши, сказав Колесник. — Він убитий. Дівчина