Читати книгу - "Життя за життям, Кейт Аткінсон"

Будинок був з усіма сучасними вигодами, неподалік від крамниць, клініки, стоматології та парку, де гралися діти — що ще могла собі побажати молода дружина (і, за словами Дерека, «майбутня молода мама»)?

Урсула легко могла уявити, як снідатиме з Дереком уранці, перш ніж він піде на роботу. Могла уявити, як кататиме їхніх дітей спершу у візочку, а потім і на гойдалках, як купатиме їх увечері, як читатиме їм перед сном у ошатній дитячій. Увечері вони з Дереком тихо сидітимуть у вітальні і слухатимуть радіо. Він працюватиме над своєю книгою, підручником з історії «від Плантагенетів до Тюдорів». («Лишенько, — сказала Гільда, — звучить захопливо»). Вілдстоун був далеко від Белгравії. І слава Богу.

Стіни, у яких протікатиме їхнє подружнє життя, лишалися у неї в уяві аж до завершення медового місяця, адже Дерек купив і умеблював дім, навіть їй не показавши.

— Тобі не здається, що це трохи дивно? — спитала Памела.

— Ні, це як подарунок-сюрприз. Мій весільний подарунок від нього.

Коли Дерек нарешті незграбно переніс її через поріг у Вілдстоуні (мощений червоними плитками ґанок не схвалили б ані Сильвія, ані Вільям Морріс), Урсулі мимоволі серце стислося від розчарування. Будинок виявився стриманіший і старомодніший, ніж вона уявляла, і було в ньому щось понуре — мабуть, бо декору не торкалися жіночі руки. Вона здивувалася, коли Дерек повідомив, що мати помогла його умеблювати. Хоча, звісно, дім у Барнеті був такий же ветхий, вдову містера Оліфанта оповивала атмосфера занехаяності.

*

Сильвія провела медовий місяць у Довілі, Памела — у пішому поході Швейцарією, а Урсулине подружнє життя почалося з дощового тижня у Вортінгу.

Побралася вона з одним чоловіком («він милий»), а прокинулася поруч з іншим, накрученим, як Сильвіїн годинник.

Він змінився майже за мить, мовби медовий місяць означив перехід, очікуване перетворення із запопадливого залицяльника на розчарованого чоловіка. Урсула в усьому винила погоду, справді паршивеньку. Власниця готелю, у якому вони спинилися, веліла всім звільняти кімнати між сніданком та вечерею о шостій, тож вони довгими днями ховалися по кав’ярнях, галереях і музеях чи боролися з вітром на пірсі. Вечорами вони грали у віст з іншими гостями (життєрадіснішими), а потім верталися до холодної спальні. Дерек був поганий картяр одразу з кількох причин, вони майже завжди програвали. Він, здається, чи не зумисне не розумів її спроб показати, які в неї карти.

— Чому ти почав із козирів? — спитала вона зі щирим інтересом, коли вони делікатно роздягалися у спальні.

— Ти що, правда думаєш, що ці дурниці мають значення? — спитав він так зневажливо, що вона постановила уникати ігр із Дереком на майбутнє.

На Урсулину полегшу, крові, чи то пак її відсутності, він не помітив.

— Гадаю, тобі варто знати, що я досвідчений, — доволі помпезно заявив Дерек, коли вони вперше разом залізли до ліжка. — Я вважаю, що обов’язок чоловіка — знати, що й до чого. Як би він інакше захистив чистоту дружини?

Аргумент здався Урсулі сміховинним, проте хто вона така, щоб сперечатися?

*

Прокинувшись, Дерек починав нещадно віджиматися, ніби він був у бараку, а не на медовому місяці. «Mens sana in corpora sana», — сказав він, а Урсула вирішила його не виправляти. Він-бо пишався своєю латиною і дрібкою греки. Його мати кожну копієчку відкладала, щоб він здобув добру освіту — «мені нічого на тарілочці не принесли, не те що деяким». Урсула й сама непогано знала латину, та ще й греку, але вирішила не хвалитися. То, звісно, була ще інша Урсула. Давня, не заплямована Белгравією.

Дереків спосіб відбути подружні обов’язки був украй схожий на його підхід до вправ, навіть на лиці був такий само зболений і зосереджений вираз. Здається, якби замість Урсули був матрас, він би й не помітив різниці. Але з чим їй було порівнювати? З Гові чи що? Треба було розпитати Гільду, що відбувається в «палацику насолод» в Ілінґу. Їй згадався зухвалий флірт Іззі, тепло між Памелою і Гарольдом. Це все вказувало, що їм добре разом, а може навіть, що вони щасливі. А Іззі казала: «Якщо не маєш задоволень, то нащо таке життя?». Урсула запідозрила, що задоволень у Вілдстоуні буде негусто.

*

Раніше вона думала, що в неї нудна робота, але та була не до порівняння з марудною підтримкою порядку в домі. Усе треба перемити, висушити, витерти пил, відполірувати й підмести, не кажучи вже про попрасувати, скласти, розвісити і випрямити. Усе треба допасувати. Дерек був любитель прямих кутів і прямих ліній. Рушники, серветки, завіси й килими потрібно постійно вирівнювати і поправляти. (Та й, виявляється, Урсулу теж). Проте це тепер її робота, правда ж? Шлюб у тому й полягає, щоб допасовуватися й виправлятися? Хоча Урсула ніяк не могла позбутися відчуття, ніби перебуває на випробувальному терміні без реченця.

Легше було пристати на Дерекову безумовну віру в домашній порядок, аніж із нею боротися. («Усе на своєму місці, усьому своє місце»). На начинні не мусило лишитися ані цяточки, посуд треба було відполірувати й рівно розташувати у шафці — ножі рівно, як солдати на параді, ложки акуратно складені одна в одну. Домогосподарка мусить бути найвідданішою вірянкою при вівтарі ларів і Пенатів, — сказав він. «При домашньому вогнищі», а не «при вівтарі», враховуючи, скільки часу вона витрачає на камін і деренчливий бойлер.

Дерек свято вірив, що все має бути охайно. Коли щось не на місці, то він думати не може, так він їй пояснював. «У охайному домі охайний розум». Урсула виявила, що він любить афоризми. Він не міг працювати над «Від Плантагенетів до Тюдорів» у тому бардаку, який Урсула створювала самою своєю появою у кімнаті. Їм потрібні гроші від цього підручника, його першого підручника, який видасть Вільям Коллінз, тож Дерек привласнив тісну їдальню (стіл, буфет і все інше) собі під «кабінет», а Урсулу по вечорах відлучили від його товариства, щоб він міг працювати. Удвох жити не дорожче, ніж самому, вважав він, а вони ледве перебувалися, бо Урсула геть не вміє вести домашнє господарство — тож хай бодай лишить його у спокої, щоб заробив ще копійку. І ні, спасибі, він не хоче, щоб вона йому помагала набирати рукопис на машинці.

Тепер давні звички навіть самій Урсулі здавалися нехлюйськими. У Бейсвотері вона часто лишала ліжко незаправленим, а посуд немитим. Хліб