Читати книгу - "З роду старої крові, Анна Мавченко"

– Так, ніби знаєте про мене дещо важливе, чого не знаю я сама, – Корнелія зробила крок уперед, наблизившись до співрозмовника зовсім близько, а тоді промовила, безстрашно дивлячись йому просто в очі: – Ви просили довіритися вам, але я не можу цього зробити, доки ви не до кінця зі мною чесні. Не дивіться на мене, як на дитину. Не сприймайте мене, як слабачку. Не думайте, що я буду вірною і слухняною лише тому, що ви пообіцяли мене врятувати. Якщо гадаєте, що я в безвихідній ситуації, а тому не посмію відмовитися від нашої домовленості, то глибоко помиляєтеся. Я роками жила думкою про смерть, тож відмовитися від нової надії задля спокійних останніх днів зможу без зайвих вагань і страху. Якщо так подумати, в цьому світі мене вже ніщо не тримає.

Чоловік, що з кожним словом ставав дедалі похмурішим, раптом здригнувся. Синь його прекрасних очей потемніла, з її глибин виринув… жаль? Еллі запевнила себе, що їй просто здалося, а тоді не вигадала нічого кращого, крім як просто піти. Не хотіла зараз чути жодних виправдань, не воліла відповідати на нові питання чи давитися черговою брехнею. Вона повернулася до своєї кімнати, де швидко привела свій емоційний стан і зовнішній вигляд до порядку, а тоді, піймавши в коридорі одну зі слуг, попросила відвести її в бібліотеку. Хотіла знайти більше інформації про древні роди імперських земель і про зв’язок цих родів із богами, бо сподівалася, що так зможе дізнатися, до якого Дому належить.

Місцева святиня знань виявилася не такою великою, як у замку короля Сайріфії. Спершу це розчарувало Її Високість, з’явилася упереджена думка, що, ймовірно, вона не знайде тут нічого цікавого. Проте вартувало трохи заглибитись у високі ряди стелажів, як представлена література перестала бути знайомою, та буквально кожна назва книги інтригувала й закликала зазирнути глибше – під палітурку, за якою ховалася цінна інформація про Високий світ.

«Історія зародження Троєсвіту», «Початки Високого світу», «Магічний бестіарій», «Расова класифікація», «Соціально-політичні студії» – і багато інших довідників, наукових праць, навчальних підручників тощо стояли запилюжені на широких полицях старих бібліотечних стелажів. Корнелії хотілося почитати буквально все, однак вона розуміла, що не має на це часу, тож шукала щось узагальнене, стисле й максимально інформативне.

Як не дивно, знайшла вже після перших п'ятнадцяти хвилин пошуку.

«Дім» – гордо виблискували золотим тисненням букви на темній твердій шкіряній палітурці під зображенням біло-чорного дракона з широко розкинутими крилами. Книга виявилася важкою й направду гігантською, однак Корнелія розгорнула її на сторінці зі змістом і коротко пробіглася очима по пунктах. Відтак удоволено всміхнулася й, притуливши знахідку до грудей, як любу серцю річ, пішла шукати затишного місця для читання.

Таке знайшлося на просторому дерев’яному підвіконні, встеленому покривалами й подушками. Забравшись туди з ногами, принцеса знову, вже детальніше, ознайомилася з наповненням книги, а тоді швидко відшукала сторінку із заголовком, який найбільше її зацікавив.

«Драконотворці» – коротко, проте багатообіцяльно, виголошували жирні чорні літери на пожовклому від часу папері. Дівочий погляд нетерпляче спустився вниз і зачепився за перший абзац, а тоді побіг по рівненьких рядочках:

«Після того, як боги добровільно відійшли в Ирій, щоб дати нижчим і вищим расам волю творити прекрасне й жахливе, назване єдиноцілим словом «життя», світом почав ширитися хаос. Сильніші корили слабших, земля захлиналася кров’ю, вимирали народи, зникали культури, а темрява невпинно поглинала світло, порушуючи світову рівновагу й загрожуючи перетворити Яву на суцільну безпросвітну безодню... Боги бачили наслідки волі, яку добродушно дарували смертним, і не могли нічим зарадити, бо не мали права безпосередньо втручатися в земний часопростір. Вони були незримими спостерігачами й покровителями, які могли лише допомагати й направляти, однак їх діти не просили допомоги, забули про молитви, забули про віру й почали творити історію так, як уміли скорені інстинктами й вірою у свою всемогутність істоти. Сіючи смерть і розруху. Тоді ж уперше з моменту створення всесвіту на землю зійшли первородні Род і Дивія – Вічні, творці матерії, прабатько і праматір усіх богів і живих істот, брат і сестра – сонце і місяць. Вони взяли у віверн – архаїчних тваринних істот, що жили в печерах, байдужі до завойовницьких ідей розумних рас, – вісім яєць із зародками. Два залишили собі, а інші віддали богам, які згодилися розділити свої начала з новим життям. «Поділіться з ними своєю кров’ю – й отримаєте вартових порядку, що матимуть владу підтримувати рівновагу між усіма стихіями та світами» – промовив Род, а тоді й сам наділив краплею власної золотої крові обраний ним зародок. «Ми ж дамо вам тих, хто триматиме єдино день і ніч, світло й темряву, спокій і хаос» – проказала богиня місяця й повторила жест свого брата. Так з’явилися на світ перші дракони – дволикі, благословенні кров’ю й волею Творців і наділені божою подобою. Чорний і білий – інь і янь – дві частинки одного цілого. Наймудріша та найсильніша раса з-поміж усіх, що досі населяли світ живих. І щойно з інших зародків вилупилися шестеро їх вірних союзників (дракон грому та блискавки – від Перуна, дракон землі – від Білобога, дракон вітру – від Стрибога, дракон полум’я – від Сварога, дракон темряви й хаосу – від Чорнобога, дракон життєдайної сили – від Лади) – світ стрепенувся від нечуваної сили, що перед ним постала, й завмер у передчутті чогось страшного…»