Читати книгу - "Казки Чаробору, Ольга Соболєва"

Тяжко зітхнувши, дівчина пропустила зустрічну машину і пішла далі. З іншого боку, Ярослава думала, що безглуздо аж так сильно докоряти собі через ситуацію. Не кожен день із тобою коти розмовляють, русалки та мавки. При згадці про казкових подружок дівчина посміхнулася. Їй якнайшвидше хотілося повернутися до берега Тропки і побалакати з підводними мешканками. Але Ярослава обіцяла Васі зайти сьогодні у гості. Чи буде нова знайома знову невтомно тараторити, дівчина не знала, але дуже сильно сподівалася на свою удачу.

Вася вже чекала Ярославу на лавці біля двору. Її волосся так само було заплетене в дві кумедні кіски, а над окулярами виднівся свіжий синець - однозначно наслідки вчорашньої події.

- Привіт, привіт! – радісно замахала руками Вася. - Я вже думала, ти не прийдеш. Ні, ти, звичайно, запізнилася лише на десять хвилин. Це я така кажу собі: «Може, у Ярослави трапилося щось? Ну, чи плани змінилися». А потім так подумала, що то ж тобі пішки йти, а дорога неблизька. Я вже точно не пам'ятаю, де будинок тієї знахарки. Але якось ми ходили в похід і теж пішки багато треба було добиратися ...

Ярослава не встигла вставити жодного слова в монолог нової знайомої, а лише, як риба, відкривала рота в безрезультатних спробах привітатися. На її щастя, Васю покликав дідусь, тож дівчина швидко вивела зламаний велосипед і взяла з Ярослави обіцянку: одразу після візиту до майстерні зайти у гості. Вася так натхненно розписала, як весь ранок готувала вишневий пиріг, що Ярослава просто не змогла собі дозволити відмовити.

Біля воріт потрібного двору вже стояв знайомий чорний мотоцикл. А це означало, що Матвій вдома. Не гаючи часу, Ярослава поспішила до майстерні і одразу з порогу весело привіталася. Точніше спробувала. Її слова застрягли на половині, а присутність явно завадила. У майстерні стояло двоє – власне, сам Матвій та струнка блондинка. Щойно та неохоче прибрала руки з плечей хлопця, Ярослава впізнала в ній Олесю – зведену старшу сестру Васі.

- Привіт, Ярославо, - привітався Матвій, випускаючи з обіймів Олесю.

Здавалося, його анітрохи не збентежила несвоєчасна поява гості. "І коли це встигли почати зустрічатися?" - промайнуло серед думок Ярослави. Але дівчина в ту саму хвилину зраділа, що не ляпнула цього вголос.

- Вибачте, що завадила, - ніяково відгукнулася гостя.

- Нічого, ти ж все одно зараз підеш, - відповіла Олеся.

Ярославі здалося, чи дівчина намагалася зробити максимально уїдливий тон? Але їй не довелося довго над цим розмірковувати, бо Матвій ошелешено вигукнув:

- Що ти знову зробила зі своїм велосипедом?

– Не впоралася з керуванням, – винувато відповіла Ярослава.

Поки Матвій оглядав велосипед, Олеся розглядала гостю.

- То це ти вчора Ваську збила? – поцікавилася білявка. – Два розтяпи на одне село забагато буде.

Олеся хотіла ще щось додати, але спантеличений свист Матвія обірвав її на півслові:

- Що ж ... Тут чимало так роботи. А часу в мене зараз обмаль.

- Мені не треба, щоб ти його відновлював до первісного вигляду. Достатньо, щоб їздив, а то такою спекою ходити пішки важко, - пояснила Ярослава. - Я заплачу скільки скажеш, аби швидше зробив.

- Швидко точно не вийде, - розвів руками Матвій.

- Може, справді, до дядька Колі звернутися? – гостя згадала про пропозицію Васі. - Він коваль і щось вигадає.

- Ось ще чого! – пирхнула Олеся. – У діда й так повно роботи. На носі ярмарки, збори врожаю та замовлення із міста. Йому не до тебе.

- Тоді залишу велосипед тут, а там будь, що буде, - засмутилася Ярослава.

Матій забрав пом'ятий транспортний засіб, а Ярослава поплелася до Васі на чай. Та не минуло й хвилини, як хлопець її наздогнав і сказав:

- Я ж тобі від Білосніги так подарунок і не віддав. Ось.

Хлопець простяг на долоні невелике срібне колечко з яскраво-синім каменем у вигляді сніжинки. Прикраса гарно переливалася під сонячним промінням, але коли Ярослава доторкнулася до нього, кільце виявилося прохолодним.

- Сніжка тоді ще щось бурмотіла «захоче побачитися, хай на озеро кине». Не знаю, що це означає. Я взагалі кінець наших пригод погано пам'ятаю, - розгублено промовив Матвій. Він уже збирався йти, як раптом додав: - Знаєш, я в майстерні велике прибирання маю зробити, але якщо ти мені допоможеш, то в мене з'явиться зайвий час на твій велосипед. Що скажеш?

- Так звичайно! - зраділа Ярослава, але все ж таки з побоюванням уточнила: - А Олеся не проти буде, що я до вас прийду?

- Ти що? – засміявся хлопець. - Її до прибирання ні батогом, ні пряником не заженеш. Тож приходь завтра ближче до полудня.

Матвій махнув на прощання і поспішив назад на подвір'я, а Ярослава у вже радіснішому настрої пішла до Васі. Чаювання виявилося не таким вже й нудним. До них приєднався дядько Коля та розповів кілька кумедних випадків зі своєї роботи. А потім додав, що чув про захоплення Ярослави казками і порадив розпитати Степана Степановича про Індрика. Задерикувато підморгнувши, господар двору пішов, а дівчата продовжили балаканину.

Через кілька годин Ярослава бадьоро крокувала додому. Від чого так поліпшився її настрій, дівчина не знала. Напевно, від того, що і велосипед їй швидше полагодять, і де шукати нову казку підказали. А ще на пальці яскраво виблискував подарунок Білосніги. Дівчина задумалася над тим, що їй слід ретельніше розпитати Ягинішну про подругу. Та явно була із чарівного світу. Та й раптом казка про Індрика зовсім не казка?