Читати книгу - "Казки Чаробору, Ольга Соболєва"

Дівчата домовилися, що Ярослава підійде завтра ближче до полудня і відведе велосипед до Матвія на ремонт, а поки кольорова купа металобрухту постоїть у сараї дядька Миколи. Відмовившись від чаю з пряниками, Ярослава вмилася і поспішила до хати Ягинішни. Для початку їй хотілося нарешті нормально переодягнути сарафан і хоч чимось, крім води, промити садна. Але, звичайно, все це меркло на тлі цікавості. Тільки зараз дівчина повною мірою починала усвідомлювати, що в її життя увійшло диво. Справжнє чарівне диво, яке відкриває величезний незвіданий світ. Світ її улюблених казок та легенд.

Захват від однієї лише можливості познайомитися з атмосферою чарівництва був настільки великий, що дорога від Роздоріжжя до двору Ягинішни промайнула непомітно. Підходячи до паркану, вона абсолютно по-новому глянула на житло знахарки. Зроблений з колод будинок на високих курячих стовпах і з широким різьбленим ганком нагадував аж ніяк не страшну хату Баби Яги. Навпаки, він з самого спочатку випромінював тепло, а вигляд будинку наштовхував на думки про житло чарівниці. Хоча два стовпи, на яких стояла будівля, і справді нагадували знамениті курячі ноги. Ярослава щиро сподівалася, що це просто дерев'яні колоди, а не… Ну ви зрозуміли.

Як тільки дівчина підійшла до хвіртки, та самостійно відчинилася, ніби запрошуючи увійти. Від несподіванки Ярослава здригнулася, але навіть таке дрібне чаклунство привело її у захват. Хвіртка так само самостійно закрилася за дівчиною, а та в свою чергу піднялася до будинку.

Ягинішна знову пішла у справах, але це було звично. Зараз Ярослава розуміла, що коли вже старенька Хранителька казкового світу в Чароборі, то й турбот у неї явно більше, ніж у звичайної знахарки.

На печі сидів Баюн і тихо муркотів над Рисянкою. Та у свою чергу уважно слухала його, але з кожною секундою її розкосі очі моргали все частіше і через хвилину маленька вихованка солодко заснула.

- Так ось чому тебе Баюном звуть, - тихо промовила Ярослава. - Ти вмієш заколисувати.

Але кіт нічого не відповів, а лише тихо нявкнув.

- Та гаразд, - обурилася дівчина. - Ти що образився на мене?

Кіт знову мовчав, але все ж таки не втримався і коротко відповів:

- Трішки.

- Але чого раптом?

- Ти не розповіла про зустріч з Вільхою, – Баюн ображено притиснув вуха. – Нехай мене вважала просто твариною. Хоча як? Як можна мене порівнювати з якимсь там домашнім улюбленцем? Я ж більший, красивіший, розумніший! А Ягині чому нічого не сказала? Вона бідна так переймалася, що ти злякаєшся і відмовишся допомагати.

Ярослава сіла на лаву і примирливо сказала:

- Та я ж не спеціально. Повір, будь-хто на моєму місці покрутив би пальцем біля скроні. Мене ж не Вільха переконала. Так, після зустрічі з нею я задумалася над існуванням надприродного. Але мені потрібно було більше доказів. До речі, я їздила на Узбережжя Журби. Розмовляла з русалками.

- І як? - зацікавився кіт.

- Толком не поговорили, але... Але вони існують. Мабуть, все, про що я читала в казках, існує.

- Угу, - задоволено замуркотів Баюн. - Це і ще багато іншого.

- Ти мені розкажеш?

Кіт примружився, після чого перестрибнув на стіл. Ліниво розтягнувшись біля самовару, він махнув пухнастим хвостом і промовив:

- Звісно, розповім. В обмін на сметанку.

«Оце здирник!» - подумки засміялася Ярослава і попрямувала до холодильника.

***

Ярослава прокинулася пізно. Коли дівчина привела себе в порядок і вийшла в світлицю, сонце вже всюди світило у вікна. Але, на жаль, у будинку виявилося порожньо - навіть Рисянки і то було не знайти. Ярослава спантеличено озирнулася і натрапила на записку біля банки свіжого молока: «Ягінішна у справах пішла, а ми з Рисянкою вирушили на полювання». Наприкінці красувався величезний відбиток котячої лапи. Дівчина була певна, що той належить Баюну. Учора кіт розповів їй багато цікавих речей. Наприклад, що чугайстер Орест спеціально обертається в людську подобу, щоб не лякати місцевих. А так він виглядає інакше. Жаль Баюн відмовився розповідати, як саме. Ще кіт запевнив, що в будинку живе домовик і Ярославі обов'язково треба з ним подружитися. Звати його Якубом.

Дівчина, поки збирала казки, часто зустрічала різні повір'я про домовиків. У більшості говорилося, що невидимих помічників треба задобрювати чимось їстівним. Не придумавши нічого кращого, ніж поділитися своїм сніданком, Ярослава відсипала на блюдце щойно приготованої яєчні та налила в чашку молока. Не знаючи, куди це поставити, дівчина залишила гостинець на столі.

Як тільки вона не намагалася покликати домового: і на ім'я, і господарем хати величала, і іншими приємними словами, але Якуб так і не зволив з'явитися. Час наближався до полудня, тому Ярослава залишила свої безуспішні спроби та поспішила до Василини. Сонце сьогодні було настільки пекуче, що дівчина дуже пошкодувала про відсутність кепки. Це по-перше. А, по-друге, вона докоряла собі за розбитий велосипед. Через її власну неуважність доведеться не менше тижня ходити пішки. Загалом Ярослава завжди вважала себе відповідальною. Тим більше, з приводу правил дорожнього руху.