Читати книгу - "Наші розбиті серця , Кетрін Сі"

– Так, я вчинив би так само. Я не жалкую про свій вчинок навіть зараз. 

Тепер у її очах я можу бути схожим на якогось монстра. 

– Я б так само вчинила, – неочікувано каже вона. – Я не була у такій ситуацій, та якби була, то вчинила так само, як ти. 

– Це не правильно.. 

– А правильно казати, що в неї лише один син? – Хейзел підвищує голос. – Правильно ігнорувати тебе? Правильно зневажати твої почуття? Вони перші вчинили неправильно і аморально! Ти не винен. Ти той, хто постраждав, а не твій брат! 

Я вперше бачу Хейзел такою. Вона розлютилася. Я не очікував таку реакцію. Я очікував геть інакшу реакцію від неї.

– Тихо, тихо..

Обіймаю її. Хейзел плаче. Я не вмію заспокоювати коли хтось плаче, тож просто обіймаю Хейзел на знак підтримки. 

– Як.. як хтось може бути настільки жорстоким? Як твій брат міг вчинити так з тобою?! 

– Ти про що? 

– Твій брат викрав тебе і утримував в заручниках.

– Звідки ти знаєш? – Відпускаю дівчину. – Хто тобі сказав? 

Хейзел запанікувала. Її очі бігали туди-сюди, вона не знала, що сказати. 

– Я здогадалася, що тебе тримали в заручниках і розповіла дядьку Генрі, а той у свою чергу перевірив мою теорію. Сьогодні він розповів мені все. 

– Як ти здогадалася? 

Хейзел важко зітхає, а потім вказує на мої руки: 

– В тебе сліди від якихось джгутів на руках та ногах, купа слідів від побоїв та запалення легень.. це все наштовхнуло мене на думку, що тебе хтось викрав, - я думала, що це хтось з сім'ї Крузів, – а потім тебе били та утримували у холодному приміщенні. 

– Господи, Хейзел.. я вражений! У дитинстві ти хотіла стати поліцейською? 

– Ні, – розгублено відповідає вона. 

– В тебе чудові дедуктивні навички! 

– Ти не злий на мене? 

– Злий? Ні! Я справді вражений.

– Це було не важко, та я здогадалися надто пізно..

– Ти про що?

– Потрібно було краще тебе шукати з самого початку, а не думати, що ти просто кинув мене.

Хейзел дивилася на свої нігті і відколупувала з них лак для нігтів. 

– Ти думала, що я кинув тебе? – Киває головою, та навіть не думає дивитися на мене. – Хейзел.. Хейзі, ти найкраще, що було у моєму житті, я ніколи, чуєш, НІКОЛИ, б не подумав піти від тебе, а тим паче кинути! Я не вірю власному щастю, що ти тут і підтримуєш мене.. це ти можеш втекти від мене, і я зрозумію чому.

– Думаєш, що я зможу кинути тебе? 

– Не знаю, – знизую плечима. 

– Ні, не зможу. Я ніколи не кину тебе, Ейден.. я дуже сильно ціную тебе. 

І знову ми якийсь час мовчки дивились один на одного. У такі моменти я дійсно щасливий. 

– Дякую. – Нахиляюсь і цілую дівчину. 

Її губи такі теплі та м'які. 

Завдяки Хейзел, я більше не думаю про смерть.