Читати книгу - "Тарас Шевченко та його доба. Том 1"

Заклики Шевченка до єднання слов’янських народів зустріли свого часу палкий відгук серед слов’ян. Болгарські письменники в листі на адресу Спілки письменників СРСР у 1939 р. відзначили цю історичну заслугу Кобзаря: «Частина вогню, що палахкотіла в поезії Шевченка, перейшла в плоть і кров болгарського народу в епоху його національновизвольної боротьби».

Про історичну прогресивність поглядів Шевченка на майбутнє слов’ян справедливо сказав у наші дні угорський дослідник Геза Кепеш: «У питанні про братерство слов’ян він пішов далі за своїх учителів, він не просто закликав до національного об’єднання, а й до визволення пригноблених верств усіх слов’янських народів. Єдність слов’ян проголошувалась ним в ім’я утвердження справедливості й свободи на землі. Слов’яни повинні стати синами свободи й нести повсюди мир і щастя».

У поемі «Єретик» Шевченко виступив співцем усіх слов’янських народів, піддав різкій критиці ворожу діяльність підступної німецької реакції – баронів, герцогів і дюків. Героєм поеми виступає носій ідеї національно-визвольної боротьби проти гніту з боку німецького бюргерства й капіталізму. В цій поемі Шевченко змалював бурхливе море чеського народного руху, на чолі якого стояв Ян Гус. Сучасникам було ясно, що крізь призму історичної поеми Шевченко затаврував політику агресії й тиранії, з допомогою якої Ватикан і папа Григорій XVI розправились з «Молодою Італією», з революційними карбонаріями. Гордий образ славного сина Чехії, що загинув на вогні за свободу й правду, став символом національно-визвольної боротьби проти будь-якого гніту, агресії й експлуатації в ім’я свободи й рівності. В особі Гуса дано образ войовничого гуманіста, стійкого поборника народної правди, який сміливо виступив за пригноблений народ проти «кровожерливих звірів в овечих шкурах». У поетичних гімнах Шевченка во славу чеського народного героя – борця за свободу народу – світова література має одне з найглибших художніх узагальнень. Сучасні вчені багатьох країн розцінюють цю поему як своєрідний вияв національного слов’янського генія, який збагатив уяву людства про його історичний шлях, створивши образ борця за ідею рівності й братерства.

Ідея поеми Шевченка історією розширена і стала звучати в свідомості всього прогресивного світу як ідея боротьби за визволення всього людства, як ідея, що мобілізує пригноблені маси на боротьбу, як фактор, що прискорює хід історії.

У таких узагальненнях Шевченка можна бачити передчуття майбутніх загальнолюдських зв’язків та шукання шляхів до справді гуманістичного розв’язання пекучих питань історії. В похмурі часи царизму побачити й оспівати зорю вільного єднання народів – це великий внесок в історію.

Спільність Шевченка з поетами слов’янського світу, зокрема з чеськими, встановлена проф. Ю. Доланським, який простежив спільне у Шевченка і таких поетів, як Карел Гавлічек Боровський (у поемі «Хрещення святого Володимира», 1844 – 1854) і Йозеф Каетан Тил (трагедія «Ян Гус»).

При спільності ідейних позицій існують, звичайно, відмінності в стилі і тональності творів цих поетів. Наприклад, у викритті деспотизму – гнів у Шевченка, насмішка й гумор – у Гавлічека. Висловлені в поетичній формі ідеї не вмирають і, народжені на національному ґрунті, можуть стати елементами світового культурного спілкування і свого часу, і в майбутньому.

Тарас Шевченко – провісник революції, світоч людства

6

Шевченка з прогресивним людством зближувала й зближує ідея боротьби за визволення, ідея народної революції, якій він служив з непоборною стійкістю. Недарма А. В. Луначарський переконливо сказав: «Шевченко передусім належить до трудящих класів свого народу, але разом з тим є святим поетом революційних низів усього світу».

Ще в 70-х роках російська демократична критика відзначала близькість Шевченка й Петефі як авторів творів, овіяних революційним диханням.

Шведський історик літератури і критик А. Єнсен у 1916 р. писав, що межі слави Шевченка розкинулись надзвичайно широко: «Його ім’я справедливо належить всесвітній літературі… бо Шевченко був не лише національним поетом, а й універсальним за духом світочем людства». Високо оцінюючи поеми «Сон», «Кавказ», критик за одну поезію «Лілея» ставить Шевченка поряд з Гете.

Проголосивши в одну з річниць грудневого повстання – 14 грудня 1825 р. – в посланні «І мертвим, і живим…» шлях революції як єдиний шлях до волі, український Кобзар до кінця днів своїх лишався провісником революції.

Ідея боротьби за свободу, боротьби проти будь-якої експлуатації й гніту, ідея революції, що відображала найглибше розуміння корінних інтересів загальнонародного світового руху незмінно осявала творчість українського Кобзаря. Шевченко то алегорично, то безпосередньо й на весь голос сміливо провіщав сучасникам і заповідав нащадкам цей постулат доби.

Десятирічне заслання не зламало поета. Після повернення з нього, в 60-х роках, Шевченко виступає таким же полум’яним співцем народної революції, безстрашним борцем проти царсько-поміщицького ладу, захисником високої ідеї братерства народів, політичним однодумцем борців за свободу всіх народів-слов’ян, народів Заходу (французів, італійців, угорців) і народів Сходу (Казахстану й Китаю). Всі ці виступи прозвучали в «невольничій поезії» періоду заслання й художньо яскраво і ще з більшою силою революційного пафосу – в поезії 60-х років.

Шевченко володів, за словами М. Горького, «відчуттям майбутнього». І в 60-х роках поет, закликаючи до революції, висловлював певність, що на зміну царизму прийде демократичний лад:

Коли

Ми діждемося Вашингтона

З новим і праведним законом?

А діждемось-таки колись!

Шевченко не вважав царсько-поміщицький лад непорушним. Революційний переворот пророкував поет прибічникам царизму:

Розтрощить трон, порве порфиру,

Роздавить вашого кумира.

Вникаючи в твори Шевченка, ми ніби торкаємось джерел того, чим і сьогодні живе людство. Панівна ідея нашого часу – це боротьба за людину та її творчу волю, за «людське, велике людське» – хіба не попереджена вона в мрії Кобзаря про такий лад, коли

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати.

І будуть люди на землі.

У 1914 р., в дні сторічного ювілею з дня народження Шевченка, газета канадських українців «Гайдамаки» писала: «Як геній вищим духом, оспівав Шевченко два найвищих ідеали: «Україна без холопа і без пана» й ідеал добра найкращого на світі, ідеал міжнародного братерства пролетаріату».

Не менш глибоко ввійшла ця ідея в свідомість сучасних письменників. Болгарин Людмил Стоянов сформулював її так: «Велике значення Шевченка не лише для України чи Росії, а й для всіх слов’янських народів, для всієї світової культури. Шевченко не з тих поетів, про яких ми згадуємо в зв’язку з якоюсь ювілейною датою. Він з тих творців, справи яких – прапор цілої епохи, провісник майбутнього».

Усі питання віку, виражені в поезії Кобзаря з винятковою проникливістю й глибиною в високоестетичному відбитті, були по суті історично непорушними закономірностями, живими й дійовими для розвитку української