Читати книгу - "Тарас Шевченко та його доба. Том 1"

й світової літератури. Поетична проникливість допомогла великому поету побачити в дні теперішньому день прийдешній, написати твори, що не втратили свого художнього значення й тоді, коли життя, що їх породило, відійшло в минуле, коли їх час був відтіснено новим. «У справді народному творі, – сказав І. Бехер, – є не лише сьогоднішнє».

У Шевченкові вражає не лише сила історичного передбачення, а й здатність надати здобутим цінностям поетично яскравої форми.

Шевченко свої ідеї, відкриття зігрів промінням свого таланту й перетворив їх у перлину поезії, у високе мистецтво, підніс на височінь, якої досягають лише генії світової літератури.

Естетичну значимість поезії Шевченка й для нашого часу підтвердив давній друг Радянського Союзу англійський письменник Джек Ліндсей. У передмові до своїх перекладів з Шевченка він пише: «Я перекладав вірші Шевченка з великим задоволенням. Як мені здається, я правильно відчув основну якість шевченківського вірша, простоту, точність опису й силу почуття. Я прагнув передати цю якість».

Невмируща чарівність поезії Шевченка й неминуще значення ідейно-естетичних цінностей, внесених генієм Шевченка в культуру світу, очевидні117.

ШЕВЧЕНКО-ХУДОЖНИК118

Доповідь голови правління Спілки художників України народного художника СРСР В. І. Касіяна

Геніальний поет-революціонер і художник-реаліст Тарас Григорович Шевченко належить до найвидатніших діячів світової культури. Він дорогий трудящим як автор творів, сповнених безмежної любові до пригноблених і священного гніву до поневолювачів, незламної віри в творчі сили народу і торжество людського щастя.

Т. Г. Шевченко – геніальний народний митець

Ще за життя поета високу оцінку його творчості дали російські революціонери-демократи Чернишевський, Добролюбов, Герцен. Після його смерті Карл Маркс, читаючи французькою мовою книжку М. Драгоманова про Шевченка, підкреслив у ній слова: «Тарас Шевченко є сином народу в повному розумінні цього слова. Більш ніж хто інший він заслуговує на титул народного поета». А через кілька років марксистська критика устами Г. Плеханова назавжди закріпила за Шевченком славу одного з «найбільших народних поетів, яких тільки знає історія всесвітньої літератури».

З таким же правом ми називаємо Шевченка і великим народним художником у повному розумінні цього слова.

Тарас Шевченко виріс, сформувався як художник на ґрунті російської художньої культури. В ідеях і тематиці творів Шевченка-художника відбились настрої пригноблених і закріпачених мас не тільки України, а також думи й сподівання трудового народу різних національностей Росії.

Одночасно з Федотовим він стверджував критичний реалізм як новий, передовий напрям у російському образотворчому мистецтві того часу. У кращих своїх творах останніх років, особливо в серії «Притча про блудного сина», цій гнівній притчі на самодержавство, Шевченко виступав як попередник художників-передвижників.

У листі до редактора журналу «Народное чтение» Шевченко писав: «Історія мого життя становить частину історії моєї батьківщини». Ці слова є ключем до розуміння творчої діяльності Шевченка – художника і поета.

Історія України – одна з провідних тем художньої творчості Шевченка

Уже з перших років свого учнівства в Петербурзі «у кімнатного живописця» Василя Ширяєва, відвідуючи рисувальні класи Товариства заохочування художників, молодий кріпак Шевченко звертався і до тем з історії своєї батьківщини. Він прагнув передати в своїх композиціях найпотаємніші думи і мрії українського народу, правдиво показати його життя і побут, відтворити образи його героїчного минулого.

Різноманітною є тематика творів Шевченка раннього періоду. У ній виділяється акварельна композиція 1841 р. «Циганка-ворожка», відзначена радою Академії мистецтв срібною медаллю. Це були вже підходи до найбільшого за розміром полотна художника – «Катерина», в якому гостра соціально-викривальна тема вперше прозвучала на весь голос в українському і російському мистецтві. Шевченко розкрив трагічну долю української дівчини-кріпачки, яку занапастив офіцер-поміщик. У художньому виконанні картини, в її композиційному і кольоровому вирішенні немало умовного, що пояснюється впливом академічної школи. Однак за своїм ідейним напрямом ця картина є важливою віхою в історії українського мистецтва, новим словом у становленні принципів народності і критичного реалізму.

Заповітне прагнення художника – розповісти правду про рідну Україну, її історію й красу

Навесні 1843 р., після 14-річної розлуки, Шевченко відвідав Україну. Тут під впливом баченого і пережитого в Шевченка виник задум організувати періодичне художнє видання «Живописная Украина». Після приїзду до Петербурга він з ентузіазмом взявся за його здійснення. Естампи, виконані в техніці офорта, повинні були виходити окремими випусками з пояснювальним текстом. Шевченко перший з українських художників поставив собі завдання великого патріотичного значення, а саме – познайомити передових людей Росії з життям і побутом українського народу, з чарівною красою української природи.

Та не вдалося йому повністю здійснити свій задум: арешт і заслання перервали роботу. У 1844 р. вийшов тільки перший і єдиний випуск «Живописной Украины», що складався з шести офортів.

Історизм, народність, правдивість і художність «Живописной Украины»

В одному з них – «Дари в Чигирині 1649 року» – Шевченко показав події, які передували возз’єднанню України з Росією. На офорті бачимо трьох послів – російського, турецького і польського – з дарами гетьману Богданові Хмельницькому. Досить поглянути на розгублену постать турка, на похмурого польського посла, щоб зрозуміти всю безнадійність їх дипломатичної місії. Гострою психологічною характеристикою персонажів Шевченко показує, що воля українського народу возз’єднатися з російським була взаємно бажаною і що саме Богдан Хмельницький був виразником цієї волі. В офорті історія України розкривається з реалістичних і демократичних позицій. Саме тому він і вважається першим твором на історичну тематику в українському образотворчому мистецтві.

Багато сюжетів з життя знедоленого народу жило в творчій уяві автора «Живописной Украины». Він змалював найближче, найрідніше його серцю. «Хата батьків Шевченка в Кирилівці…» – у ній минуло його безрадісне сирітське дитинство, у ній його серце вперше защеміло від людської несправедливості, яка ґрунтувалась на пануванні поміщиків-кріпосників. Мріючи про щасливе життя простих людей, Шевченко збирав натурні зарисовки до картини «Селянська родина». Ця картина зігріта великою любов’ю до народу, від неї віє людяністю і лірикою простого життя.

В офортах «Старости» і «Судна рада», створених у наступному році, звучать уже соціально-викривальні мотиви.

«Старости» – простонародна сцена сватання. Здається, звичайна побутова картина – народний звичай. Однак коли пригадати, що в закріпачених селах примусове одруження з волі пана було звичайним явищем, то стане зрозуміло, який глибокий соціальний смисл вклав Шевченко в офорт, захищаючи вільний вибір молодого і молодої.

В «Судній раді», на перший погляд, теж зображена проста жанрова сценка – старовинний народний звичай, що зберігся з давніх часів, – громадський суд. Але який глибокий смисл закладено в цій сцені! В Росії – країні дикої сваволі – єдиним суддею селян був їх володар