Читати книгу - "Експансія-I"

неуважний, твою адресу спочатку ткнув у кишеню штанів, потім поклав у портфель, а тоді сховав у піджак і, мабуть, загубив. У суботу ми славно пообідали в Чайна-тауні, подивилися — ще раз з тим же захопленням — чаплінського «Диктатора» і повернулися додому щасливі украй. У понеділок я набрав телефон, який дав мені алюмінієвий, там мене вислухали й попросили передзвонити в середу. Мені це не дуже сподобалося, але що вдієш, жодна державна установа з традиціями не може обійтися без бюрократії; справді каста, хай їм чорт. Подзвонив у середу; призначили на п'ятницю, знову марно. Тоді я поїхав до наших, але мені сказали, що Макайр уже в Європі, негайне відрядження; повний розгардіяш, як у фірмі, що зазнала банкротства. У понеділок алюмінієвий сказав, що мене не можуть узяти на роботу в державний департамент. Я був страшенно цим приголомшений: «Чому?» — «Ми не коментуємо». Тоді я подзвонив Аллену Даллесу й попросив його знайти для мене кілька хвилин. Він зразу погодився, вислухав мене, підтримав, що треба боротися, й пообіцяв допомогти. У четвер я ще раз подзвонив йому, він відповів, що департамент уперся, їх, бачте, непокоять мої контакти з комуністами. «Треба переждати, Грегорі, — мовив він, — почекайте, як казав Сталін, буде і на нашій вулиці свято».

Сам розумієш, на війні ми, звісно, не могли думати, що треба відкладати гроші, і коли підійшов строк платити внесок за будинок, мені стало не по собі. Я знову подався до наших, намагався поговорити з Донованом, але його відрядили до Нюрнберга заступником нашого обвинувача, потрошитиме нацистських свиней. Стіменс, який мене прийняв — ти його пам'ятаєш, він відав контррозвідкою, шукав зрадників дома — теж пообіцяв, що спробує допомогти, але з державним департаментом розмовляти важко, чинуші, бояться власної тіні.

Минуло ще п'ять днів, і я почав трохи психувати, бо зайшов у банк, подивився свій рахунок, посидів з олівцем у руках і зрозумів, що через два тижні мені доведеться просити в когось у борг, наближається строк платити за страховку.

Це добряче підігнало мене, і я зв'язався з газетами, зустрівся з Шлессінджером і Маркузе, дзвонив у Детройт, у «Пост», звідти мене переправили до Нью-Орлеана, там запропонували місце в газеті, що виходить в Сан-Дієго, але Елізабет була проти: не можна залишати маму, а везти її туди в спекоту небезпечно, старенька перенесла дві серцеві кризи.

Нарешті об'явився Стіменс, дав мені телефон, але це було в п'ятницю ввечері, у Голлівуді вже нікого не було, а він запропонував зв'язатися з «Тенті сенчурі фокс», їм потрібен консультант, який бодай трохи розуміється у політиці, війні та розвідці, платять двісті доларів на тиждень, не бозна-які великі гроші, та й це вже щось, а не жах безробіття, от уже не думав, що коли-небудь на практиці зіткнуся з цим поняттям.

Подзвонив Брехту, він дуже зрадів, що в мене буде можливість переїхати в Голлівуд, розповідав, що робота консультанта-редактора надзвичайно цікава, близька до творчості, ніякого чиновництва, «змова однодумців, солодкі ігри дорослих дітей, чим розкованіше фантазуєш, чим ближче наближаєшся до менталітету дитини, тим більше тебе цінять».

Ти собі не уявляєш, що було зі мною в той триклятий уїк-енд, я дивився на себе збоку і був приголомшений тим, як я змарнів за ті тижні, коли сидів без роботи. Надав же мені чорт вибрати професію історика! Я розумію, ти економіст і юрист, тобі нічого не страшно, потурили алюмінієві, пішов собі в будь-яку контору і запропонував свої послуги, людина, яка вміє видиратися крізь хитрощі параграфів наших кодексів, потрібна скрізь і всюди — доти, звичайно, поки ціла наша демократія. Чи економіст! Як я заздрю тобі, надійна спеціальність, «німецьке проникнення в Європу», на цьому можна стати тричі доктором, якщо алюмінієві почнуть копати й проти тебе. До речі, мені не сподобалось, що той біс з метеликом, згадавши твоє ім'я, більше ні разу про тебе не заговорив, він чекав, поки я скажу щось, і хоч він повзав на пузі під дротом, щоб зрисувати розташування німців під Марною, у розвідці він справжній профан, поводився, як приватний детектив з дешевого радіоспектаклю, сама цікавість, настояна на багатозначності, а справжній розвідник це той, хто вміє знайти спільну мову з чотирма людьми, які зібралися за одним столом: з банкіром, безробітним, повією і монашкою.

Одне слово, у понеділок я держав себе за руку, щоб не накручувати телефонний диск рівно о дев'ятій, у нас в усіх від надмірного відчуття власної престижності пара з ніздрів валить. Подзвонив о дев'ятій тридцять, насилу витерпів. «Так, ви нам потрібні, можете приїжджати для підписання контракту». — «Оплата квитка на літак за мій рахунок?» — «Звичайно, ви не Хамфрі Богарт». — «Але де гарантія, що я підійду вам?» — «За вас просили дуже серйозні люди із столиці, а вчора про вас багато розповідав Брехт. Його підтримав Ейслер, на великих драматургів і музикантів гріх не зважати».

Я вилетів туди, у Лос-Анджелесі було справжнє пекло, мене не залишало відчуття, що пахне смаженими каштанами, як у Парижі, в середині вересня в Картьє Латан. Голлівуд мене знову ошелешив — тиша, надійність, краса, височенні пальми, жива історія нашого кіно, ні в кого немає такого кіно, як у нас, нехай про нас говорять що кому заманеться, лають і критикують, але треба бути зовсім уже нечесною людиною, щоб підняти голос проти Голлівуду.

І от я спакував чемодани, здав тутешню квартиру в аренду (це може бути ще додатково двісті доларів на місяць, зовсім непогано), пройшов по кімнатах, не відчуваючи того бентежного жаху, який пойняв мене останніми тижнями, випив, ліг у ліжко, але не міг заснути і, діждавшись, доки Елізабет почне солодко посапувати, — вона стала ще гарнішою, навіть не можу собі уявити, що ми з нею одружені вже дев'ять років, у мене до неї така ж ніжність, як і в перші дні нашого знайомства, — пішов у кабінет, сів до столу й написав тобі цього довжелезного листа.

Пиши мені на готель «Амбрассадор», я найняв двокімнатний апартамент, житимемо там, поки Елізабет не підшукає будинок.

Звичайно, коли ти прилетиш у відпустку сюди, ми чекаємо тебе в гості. Повно гарненьких молодих дівчат з розумними холодними очима ходять по студії. Такі не вміють зраджувати. Якщо ти вкладеш з ними договір на любов, вони ніколи не порушать умов контракту. Це їм невигідно. Що ж, нехай так, це чесніше за підлість, породжену почуттями. Викинь нарешті з серця Лайзу. Викинь. Я бачив її в Нью-Йорку, тому прошу тебе