Читати книгу - "25 портретів на тлі епохи"

«Якщо народ не готовий на самопожертву заради високої мети, жодна допомога ззовні не допоможе йому вибороти власну свободу».

Будь готовий до самопожертви.

Ґанді завжди був готовий до незручностей, принижень, фізичних страждань і навіть смерті. «Будь готовий вкласти всі свої фізичні й духовні сили в боротьбу за справу, в яку ти віриш, і, якщо це буде необхідно, пожертвувати власним життям заради справи й заради людей, а не заради самої жертви».

Дотримуйся ахімси у словах і на письмі.

Намагайся у словах і на письмі говорити правду, повну правду й нічого, крім правди, а спосіб, у який ти її висловлюєш, має довести супротивникові, що йдеться лише про його погляди та вчинки, а не про нього особисто, і що ти маєш на меті лише досягти консенсусу, а не конфлікту заради самого конфлікту.

Ця норма включає три піднорми: Вживайся в світогляд супротивника.

Ґанді вимагає такої ідентифікації із супротивником, щоб бути спроможним побачити ситуацію його очима й пояснити її так, як він сам її пояснює. Однак це не означає, що політичні дебати зводяться до засвоєння аргументів супротивника. Треба намагатися переконати супротивника в помилковості його суджень, але в такий спосіб, щоб він сам збагнув і визнав свою помилку.

Не приховуй своїх планів.

«Із жодної таємної організації, хоч би якою великою вона була, не може вийти нічого доброго. Утаювання має на меті зведення захисної стіни навколо чогось. Ахімса відкидає такий захист».

Визнавай свої помилки.

Після трагедії в Амрітсарі 13 квітня 1919 року, коли війська вбили 379 демонстрантів, Ґанді зупинив кампанію сатьяґрахи. Він мотивував це тим, що частина її учасників своїми діями спровокувала вибух насильства. «Було величезною помилкою закликати до ненасильницького повстання народ, який ще не дозрів до розуміння ненасильства».

Не вдавайся до саботажу.

Ґанді виступав проти нищення будь-якого урядового майна чи об’єктів інфраструктури на знак протесту: «Навіть національний уряд одного дня може втратити здатність керувати державою, якщо кожен, кому заманеться, наполягатиме на своєму праві нищити мости, комунікації, дороги тощо, бо він не згоден з діями цього уряду. І далі, зло не в мостах, дорогах та комунікаціях, а в людях. Знищення мостів, скажімо, за допомогою динаміту, не приведе до ліквідації зла, а спровокує ще більше зло».

Віддай перевагу насильству перед боягузтвом.

Під час однієї з акцій не-співпраці чоловіки — мешканці кількох сіл утекли від каральної експедиції, покинувши напризволяще свої домівки, жінок та дітей. «Я дорікав їм за боягузтво, а вони безсоромно прикривалися ненасильством, — згадував Ґанді. — Ненасильство вимагає великої мужності. Боягузтво цілком несумісне з ненасильством. Перехід від статусу воїна до борця ненасильства можливий і навіть видається легким». «Я хочу, щоб і індуси, й мусульмани плекали в собі мужність і були готовими вмерти, не вбиваючи. Якщо ж у них немає такої мужності, хай ліпше розвивають мистецтво вбивати й бути вбитими, ніж мають утікати від небезпеки, мов боягузи. У цьому випадку насильство краще, ніж втеча. Вони втікають, бо не мають мужності бути вбитими, вбиваючи».

Засновуючись на наведених вище нормах, Ґанді розробив цілу низку форм сатьяґрахи, які умовно можна поділити на «м’які», радикальні та екстремальні.

До м’яких форм належать переговори, арбітраж, агітація, демонстрація та ультиматум.

Для сатьяґрахі важливо почати боротьбу з переговорів, бо цим самим він дає зрозуміти супротивнику, що готовий до взаєморозуміння: не хоче його ні до чого змушувати. Якщо не вдасться залагодити конфлікт за допомогою переговорів, супротивнику слід запропонувати арбітраж — третейський суд третьої сторони, яку обидві конфліктуючі сторони поважають і рішення якої зобов’язуються виконати. Цією третьою стороною може стати інша нація, суспільна інституція, індивід чи група.

Якщо не дали результатів перші дві форми, починається агітація та вуличні демонстрації, які врешті закінчуються ультиматумом: «Виконайте наші мінімальні умови, бо в іншому разі ми будемо змушені вдатися до жорсткіших методів сатьяґрахи». Ґанді підкреслював, що ультиматум є не погрозою, а повідомленням про плани та наміри сатьяґрахі.

До радикальних форм Ґанді зараховував ґарталь, страйк і загальний страйк, пікетування, дхарну і гізрат.

Ґарталь — припинення роботи на короткий термін, скажімо, на один день чи кілька годин. У ґарталь найчастіше вносять елементи свята, він має об’єднати групу сатьяґрахі, привернути увагу супротивника, а також нейтральних спостерігачів.

Страйк, загальний страйк та пікетування — більш-менш традиційні. Ґанді звертав увагу на неприпустимість насильства. Тому бажано, щоб рішення про страйк на кожному підприємстві приймалося одноголосно, а під час пікетування штрейкбрехерам не погрожували, не ображали їх, а намагалися переконати, навернути.

Економічний бойкот — наприклад, довгострокова відмова від купівлі британських товарів в Індії. Соціальний бойкот полягає у відмові супротивнику в особистому спілкуванні,