Читати книгу - "Гіперболоїд інженера Гаріна"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вечеряли в ресторані на березі. Між стравами Зоя підводилася, клала на плечі Янсену оголену руку і танцювала, її обличчя нічого не промовляло, повіки були напівпримружені. На неї «шалено» звертали увагу. Танці збуджували апетит і спрагу.
Коли виходили з ресторану, Янсен запитав:
— Де мені накажете бути цієї ночі — на яхті чи в готелі?
Зоя швидко глянула на нього й одразу відвернула голову, не відповіла. Заходячи до під’їзду готелю, сперлася на кам’яну руку Янсена. Портьє, подаючи ключа, гидко посміхнувся голеною чорномазою пикою. Зоя враз насторожилась:
— Якісь новини?
— О, ніяких, синьйоро.
Зоя сказала Янсену:
— Підіть у курильну, випалите цигарку, якщо вам не надокучило зі мною балакати, — я подзвоню.
Вона легко пішла червоним килимом сходів. Янсен стояв унизу. На повороті вона обернулася, всміхнулась. Він пішов до курильні і сів біля телефону. Запалив — так звеліла вона. Відкинувшись, чекав телефонного дзвінка. Уявляв…
Але телефон не дзвонив. Янсен заплющив очі, щоб не бачити клятого апарата. Тьху, справді, не можна ж бути закоханим, як хлопчисько… Хтось зупинився за спинкою його крісла. Янсен розплющив очі. Підхопився. Перед ним стояв Роллінг. У капітана кров ударила в обличчя.
— Капітане Янсен, — проказав Роллінг скрипучим голосом, — дякую вам за ваші турботи щодо мадам Ламоль, на сьогодні вона більше не потребує їх. Пропоную вам повернутися до ваших обов’язків.
— Єсть, — самими губами вимовив Янсен.
Роллінг страшенно змінився за цей місяць — обличчя його потемніло, очі запали, борідка чорно-рудуватою щетиною розповзлася по щоках. Він був у теплому піджаку, кишені на грудях надималися, набиті грошима й чековими книжками… «Лівою у скроню, правою навскоси у вилицю, і — дух геть із жаби…» — залізні кулаки капітана Янсена наливалися люттю. Коли б Зоя була тут цієї секунди, коли б глянула на капітана, від Роллінга лишився б лантух кісток.
— Я буду за годину на «Арізоні», — насупившись, владно сказав Роллінг.
Янсен взяв зі столу кашкета, насунув глибоко, вийшов. Перетнув вулицю, спустився до води. Гукнув:
— Човна!
Плигнув у шлюпку з «Арізони», сів до керма:
— Греби, сучі діти!
Збігши трапом на борт яхти, заричав на помічника: «Хлів на палубі!» Замкнувся на ключ у себе в каюті і, не скидаючи кашкета, упав на койку. Він тихо ричав.
Рівно за годину почувся окрик вахтового, і йому відповів з води кволий голос. Зарипів трап. Весело, дзвінко крикнув помічник капітана:
— Свистати всіх наверх!
Приїхав хазяїн. Врятувати залишки самолюбства можна було, тільки зустрівши Роллінга так, буцімто нічого не сталося на березі. Янсен гідно і спокійно вийшов на місток. Роллінг підійшов до нього, вислухав рапорт про чудовий стан судна і потис руку. Офіційна частина скінчилася. Роллінг закурив сигару, — маленький, сухопутний, у теплому темному костюмі, котрий ображав витонченість «Арізони» і небо над Неаполем.
Була вже північ. Між щоглами і реями сяяли сузір’я. Вогні міста і суден відбивалися в чорній, як базальт, воді затоки. Завила і замовкла сирена буксирного пароплавчика. Загойдалися вдалині маслянисто-вогненні стовпи.
Роллінг, здавалося, був захоплений сигарою — понюхував її, випускав цівки диму у бік капітана. Янсен, опустивши руки, офіційно стояв перед ним.
— Мадам Ламоль забажала лишитися на березі, — сказав Роллінг, підніс до губів ліву руку, посмоктав шкіру на верхньому боці долоні. — Я лишуся на яхті до ранку, можливо, весь завтрашній день… Щоб моє перебування не було витлумачено так і сяк… (Посмоктавши, він підніс руку до світла, яке падало із прочинених дверей каюти). Е, так от… сяк і так… (Янсен дивився тепер на його руку, на ній були сліди від нігтів). Задовольняю вашу цікавість: я чекаю на яхту одну людину. Але вона мене тут не чекає. Вона має прибути з години на годину. Накажіть негайно доповісти мені, коли вона підніметься на борт. На добраніч.
У Янсена палала голова. Він силкувався щось зрозуміти. Мадам Ламоль лишилася на березі. Навіщо? Примха… Чи вона чекає його? Ні, — а свіжі подряпини на руці хазяїна… Щось сталося… А раптом вона лежить на ліжку з перерізаним горлом? Або в мішку на дні затоки. Мільярдери не соромляться.
Під час вечері в кают-компанії Янсен звелів подати склянку віскі без содової, щоб якось прояснило мозок. Помічник капітана переказував газетну сенсацію — страшенний вибух на німецьких заводах Анілінової компанії, зруйнування сусіднього містечка і загибель понад двох тисяч чоловік.
Помічник капітана сказав:
— Нашому хазяїнові страшенно щастить. На загибелі анілінових заводів він заробляє стільки, що купить усю Німеччину разом з бебехами, Гогенцоллернами[36] та соціал-демократами. П’ю за хазяїна.
Янсен відніс газети до себе в каюту. Уважно прочитав описання вибуху та різні, одне від одного безглуздіші припущення про його причини. Іменем Роллінга рябіли стовпці. У відділі мод зазначалося, що з наступного сезону в моді — борода, яка вкриває щоки, і високий котелок замість м’якого капелюха. В «Екзельсіор» на першій сторінці — фотографія «Арізони» і в овалі — прегарна голова мадам Ламоль. Дивлячись на неї, Янсен втратив цілковите самовладання. Тривога його зростала.
О другій годині ночі він вийшов з каюти і побачив Роллінга на верхній палубі, в кріслі. Янсен повернувся в каюту. Скинув одяг, на голе тіло надів легкий костюм з найтоншої вовни, кашкета, черевики і гаманець зав’язав у гумовий мішок. Пробили склянки — третя. Роллінг все ще сидів у кріслі. О четвертій він так само сидів у кріслі, але силует його з зануреною у плечі головою видавався неживим, — він спав. За хвилину Янсен нечутно спустився якірним цепом у воду і поплив до набережної.
73!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гіперболоїд інженера Гаріна», після закриття браузера.