Читати книгу - "Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море"

Він знав, що човен має бути легкий, як каяки, що ними користуються ескімоси в Готхобі. Але як його тут зробити? З чого? Після багатьох невдалих спроб каркас човна виготовили, нарешті, з бамбукових палиць і обтягнули його водонепроникним полотном. Човен важив лише вісімнадцять кілограмів.

Одяг мандрівників — це теж дуже важлива справа в оснащенні рухомих полярних експедицій. Маючи вже за плечима великий досвід гренландського походу, Нансен вагався: брати хутряний одяг чи ні. Ніхто ж бо не знав, при яких морозах доведеться мандрівникам чвалати по снігу й по кризі. Але пробні марші, проведені взимку при морозі від тридцяти до сорока градусів за Цельсієм, показали, що хутряне вбрання надто важке.

Істотно було поліпшено кухоньку Нансенової конструкції. Тепер її оснастили гасовим пальником замість спиртового. Багаторазові випробування кухні на морозі дали добрі наслідки: ста грамів гасу вистачало, щоб зварити кілька літрів супу і витопити з льоду п'ять літрів води для пиття.

Кожен учасник експедиції, як тільки міг, допомагав готуватися до походу. Один переписував на тонкому папері корабельний журнал «Фрама», другий — астрономічні таблиці. Весь екіпаж дбав про те, щоб усе, що Нансен брав з собою, важило якнайменше.

В цій гарячковій атмосфері полярники не забували одного — своїх свят. На різдво, яке мандрівники уже вдруге відзначили серед льодів, «Фрам» перетнув вісімдесят третій градус північної широти, побивши всі рекорди, що їх будь-коли встановлювали інші судна. Отже, урочистість була подвійна. Після святкової вечері влаштували концерт. Ті члени екіпажу, які незабаром мали повертати на батьківщину, додому, виголосили багато промов, тостів і побажань на честь тих, що вирушали на полюс.

Люди, що звикли вже до тріску й гуркоту льоду, почувалися безпечно на неприступному «Фрамі». Навіть на дужчі, ніж звичайно, струси корабля ніхто вже не звертав уваги.

Увечері першого січня 1895 року кухлі на столі в кают-компанії забряжчали гучніше, ніж завжди, а крісла, мов живі, відскочили вбік.

— Не пхайся! — пожартував хтось.

— Прищемило мені пальці, — незадоволено буркнув Хенріксен, потираючи руку.

— Доведеться вам тепер зачекати, поки я ще раз зварю какао, — гукнув Юелл з камбуза. — Каструля перекинулася, і все вилилося на підлогу.

— Хоча б чорнило не вилилося з чорнильниці. — Блессінг притьмом побіг до своєї каюти.

— Напевне, якась крижина стукнула нас зісподу, — мовив Нансен, спокійно намащуючи маслом шматок хліба.

Отак поговоривши, всі одразу ж і забули про це. У кожного було багато важливіших клопотів.

Але вранці знову щось сильно ударило в судно. «Фрам» захитався так, ніби його стусонула якась могутня рука. Зі столу посипалися тарілки, кухлі, по стінах затанцювало світло від ламп, що висіли під стелею. Нансен, у чому був, вискочив на палубу. В темряві нічого не можна було розгледіти. Деякий час він уважно прислухався. Одначе цього разу штормовий вітер не доносив тріску і шурхоту, якими завжди супроводжувалося насування льодів. «Видно, тороси утворюються десь далеко від нас», — подумав він, заспокоївшись. Але цей спокій тривав недовго.

Атака почалася підступно. Кучугура льоду, заввишки метрів десять, виринула з нічної темряви біля самого борту. Велетенські крижані брили виповзали одна на одну і з гуркотом падали вниз, а на місце їх уже насувалися інші. Якась титанічна сила легко вергала гігантську масу льоду. «Цей натиск може бути для «Фрама» останній», — усвідомив в якусь частку секунди Нансен. Під страшенним натиском криги судно поволі лягало на правий борт, але й з цього боку на нього чигали високі, тверді, мов скеля, тороси. Нансен зрозумів: коли крижаний мур, який невпинно метр за метром підповзав усе ближче до судна, досягне борту, кінець може настати за кілька хвилин. Проти цієї сили ніщо не вистоїть.

— Усі на палубу! — крикнув Фрітьоф, вриваючись, як буря, в кают-компанію.

— Приготуватися до висадки на кригу! — одразу ж розлігся другий приголомшливий наказ.

Це була вже не учбова тривога. Всі миттю вискочили на палубу. Поспішно, але без переполоху, витягували ящики з продовольством, бочки з гасом, встановлювали сани і завантажували їх згідно із заздалегідь виробленим планом. Собаки, наїжившись і вирячивши від жаху очі, мовчки вдивлялися в темряву. Інстинкт підказував їм, що треба тікати, але не пускали ланцюги. З борту, що був під загрозою, швидко спустили на лід рятувальні шлюпки і відтягнули їх якнайдалі в глибину крижаного поля. Однак небезпека всюди підстерігала людей. Лід навколо судна, який довгі місяці був нерухомий, раптом ожив. Щохвилини Нансенові доповідали:

— Ящики з провіантом для собак стоять уже на самісінькому краю безодні.

— Розколина весь час ширшає!

— Вода заливає кригу довкола судна!

— Тоне кузня!

— Що робити з собаками?

За хвилину запряжені в сани люди перевозили що тільки можна було на відлеглий льодовий пагорок. Він єдиний, здавалося, був надійний. Шум вітру, тріск крижаних брил, які невпинно ламалися, валування спущених з прив'язі собак, слова команди не стихали ні на хвилину. Опівночі торос наблизився до «Фрама». На палубу обрушилося спочатку кілька поодиноких брил, а потім ціла маса крижаних уламків. Уперше за весь час подорожі застогнали шпангоути. Здавалося, вони ось-ось переламаються, мов сірники. Весь екіпаж стояв напоготові. І раптом торос зупинився.

— Усім спуститися в кают-компанію і підкріпитися перед тим, як залишимо корабель! Треба скористатися з цієї хвилини затишшя. — Голос керівника пролунав як ніколи твердо й суворо.

Блідий Юелл тремтячими руками почав виставляти наїдки. За хвилину на столі вже парували кухлі з кавою і шоколадом, стояли полумиски з м'ясом,