Читати книгу - "Пригоди бравого вояка Швейка, Ярослав Гашек"

Молоденький солдатик глибоко зітхнув. Йому жаль було свого молодого життя, жаль, що в таке дурне сторіччя народився для того, щоб його зарізали, мов ту корову на бойні. І навіщо воно все? Інший вояк, за фахом учитель, немов прочитав його думки і зауважив:

- Деякі вчені пояснюють війну появою плям на сонці. Тільки-но з’явиться така пляма, завжди починає діятися щось страшне. Здобуття Карфагена...

- Залишіть при собі свою вченість,- перебив його капрал.- Підметіть краще підлогу, сьогодні ваша черга. Що нам до якоїсь там дурної плями на сонці? Та якби їх там було навіть двадцять, якого дідька я собі за них куплю?

- А ці плями на сонці, що не кажіть, не абищо,- устряв Швейк.- Якось вилізла така пляма, і мене того ж самого дня віддубасили в Нуслях «У Банзетів». Відтоді, тільки-но я куди збирався, завжди наперед шукаю у газетах, чи не вилізла знов якась пляма. А якщо вона з’являлася,- прощавай, моя миленька,- я лишався вдома і чекав, поки воно минеться. Коли вулкан Монпеле знищив цілий острів Мартініку, один професор писав у «Народній політіці», що вже давно звертав увагу читачів на велику пляму на сонці. Та «Народна політіка» вчасно не дійшла на цей острів, і тому вони там всі й накрилися.

Тим часом фельдкурат нагорі в канцелярії зустрівся з однією дамою з Товариства шляхтянок по релігійному вихованню солдатів - старою огидною каргою, яка вже з самого ранку ходила по шпиталю й усюди роздавала образочки святих, а поранені й хворі солдати кидали їх до плювальниць.

Обходячи, вона дратувала всіх своїм дурним базіканням про те, щоб солдати щиро каялись у своїх гріхах, стали праведними, бо тільки тоді господь бог дасть їм по смерті царство небесне.

Вона зблідла, розказуючи фельдкуратові, як ця війна, замість облагороджувати солдатів, робить із них тварюк. Там, унизу, хворі, мовляв, показували їй язика і казали у вічі, що вона «почвара» і «валаамова ослиця».

- Das ist wirklich schrecklich, Herr Feldkurat, das Volk ist verdorben. 122

Далі почала просторікувати про те, як вона уявляє собі релігійне виховання солдата. Лише тоді солдат хоробро воює за свого монарха, коли вірить у бога і має релігійні почуття. Тоді він не боїться смерті, бо знає, що його чекає рай.

Базіка висловила ще кілька таких самих нісенітниць. З усього видно було, що вона не збирається так скоро випустити фельдкурата із своїх рук, але той безцеремонне розпрощався.

- Їдьмо додому, Швейку! - гукнув він у вартівню. Назад поверталися без жодної помпи.

- Хай удруге соборувати їде хто хоче,- сказав фельдкурат.- Тут за кожну душу, яку ти хотів би врятувати, ще торгуйся з ними. У них там самі бухгалтери сидять. Банда!

Побачивши в руці у Швейка пляшечку з освяченою олією, він нахмурився:

- Буде найкраще, Швейку, коли ви тією олією помастите мені й собі черевики.

- Спробую помастити також і замок,- додав Швейк,- а то жахливо скрегоче, коли ви вночі повертаєтесь додому.

Такий був кінець нездійсненого соборування.

14. ШВЕЙК ДЕНЩИКОМ У НАДПОРУЧНИКА ЛУКАША

I

Швейкове щастя тривало недовго. Немилосердна доля розірвала дружні відносини між ним і фельдкуратом. Коли фельдкурат аж до цієї події був симпатичною особою, то те, що він зробив тепер, може зняти з нього цю личину.

Фельдкурат продав Швейка надпоручникові Лукашу, точніше сказати, не продав, а програв його в карти. Так раніше продавали в Росії кріпаків. Сталося це зовсім несподівано. В надпоручника Лукаша зібралася якось приємна компанія. Грали в «двадцять одно».

Фельдкурат програвся вшент і, нарешті, спитав:

- Скільки ви мені позичите на мого денщика? Страшний бевзь, але разом з тим цікава фігура, щось non plus ultra. 123 У вас іще ні в кого ніколи не було такого денщика.

- Можу позичити тобі сто крон,- запропонував поручник Лукаш.- Якщо не віддаси мені їх до післязавтра, то пришлеш мені своє чудо-диво. Мій денщик гидкий тип, весь час зітхає, пише додому листи, а до того й краде все, що попаде під руку. Я вже й бив його, але це нічого не допомагає. Кожного разу, як зустріну, даю запотиличника, і це не впливає. Вибив йому кілька передніх зубів, та бісове насіння не виправиш.

- Отже, згода,- легковажно сказав фельдкурат,- або післязавтра сто крон, або Швейк.

Він програв і тих сто крон і сумний повертався додому. Фельдкурат прекрасно знав і зовсім не сумнівався в тому, що до післязавтра тих сто крон не роздобуде, і Швейка він, власне, підло і до того ж дешево продав.

«Адже я міг узяти й двісті крон»,- злостився він на себе.

Пересідаючи з трамвая на трамвай, який за хвилину мав довезти його додому, фельдкурат відчував докори сумління, у нього був приступ сентиментальності.

«Дуже негарно з мого боку,- подумав він, дзвонячи до своєї квартири.- Як я гляну в його придуркуваті, добродушні очі?»

- Милий Швейку,- сказав він, увійшовши до кімнати,- сьогодні сталося щось незвичайне. Мені страшенно не щастило в картах. Ударив я по банку, в мене був туз, я ще прикупив десятку, а в банківника був валет, проте він усе ж таки натягнув до двадцяти одного. Кілька разів я потім ставив на туза або на десятку, і завжди у банківника виявлялося стільки ж. Просвистів я всі гроші.

Він на хвилину замовк.

- А вкінці я програв і вас. Позичив на вас сто крон, і якщо до післязавтра їх не поверну, ви будете належати вже не мені, а надпоручникові Лукашу. Мені дуже прикро...

- Сто крон я ще маю,- сказав Швейк,- можу вам позичити.

- Давайте сюди,- пожвавішав фельдкурат.- Я зараз занесу їх Лукашеві. Мені так не хочеться з вами розставатися.

Лукаш дуже здивувався, коли знову побачив фельдкурата.

- Прийшов віддати тобі борг,- сказав фельдкурат, переможно поглядаючи на всіх,- киньте і мені карту.

- По банку! - вигукнув фельдкурат, коли підійшла його черга.- Лише однісіньке очко перебрав! Знову по банку,- сказав він, коли починали наступний