Читати книгу - "Борислав сміється, Франко І. Я."
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Андрусь зачудуваними очима дивився на старого. Справді, в такий спосіб ніхто ще тут не говорив, і йому самому в голові повернулося питання: «Та й справді, до чого здалося карбовання?» Але позаяк на таке питання він зразу не находив достаточно відповіді, то й рішився стояти далі на своїм, щоби викликати ближчі об’яснення.
- Кому помогло? - сказав він звільна.- Ну, але чи для якої помочі ми се робимо? Чи ти забув, що ми се робимо для пімсти?
- Для пімсти, так, так! Але як же ти тими палицями будеш мститися? Як мститися, то я гадаю, що треба іншого способу, а не тратити дармо час на дитинячій забавці. Як мститися, то треба сили, а з тих палиць тобі, певно, сили не приросте.
- Так,- відповів Андрусь,- але ж ми хотіли, як прийде пора, зробити суд правдивий над своїми кривдниками, щоби мати чисту совість.
- Пуста наша робота,- сказав на те Стасюра.- Чисту совість ми й тепер можемо мати, бо кождий чує аж надто добре, кілько, і що, і як терпить. А щоби пімститися, щоби зарадити лиху, треба, крім чистої совісті, ще й сили, а у нас що за сила?
- Так, так,- загули довкола побратими,- що в нас за сила? Хоч би у нас було й три вози накарбованих палиць, то се нам не додасть на три п’яди більше сили!
- Га, а відки ж нам сили взяти? - спитав Анарусь.
- Треба припускати більше людей до свого побратимства, треба громадити всіх докупи, вказати всім одну ціль,- відізвався Бенедьо.
Всі зирнули на нього якось недовірливо і боязко, тільки один Стасюра притакнув радісно:
- І я так кажу, і я так кажу!
- Але ж бійтеся бога, побратими, чи ви подумали, що з того вийде? Перший-ліпший заволока видасть нас, прискаржить в місті, і нас усіх пов’яжуть і засадять до Самбора, як розбійників! - сказав Андрусь.
Морозом перейняли ті слова побратимів, і всі вони неспокійно і цікаво позирнули на Бенедя, мов ожидаючи, що він на те скаже.
- Може, то й правда,- сказав Бенедьо,- але як правда, то що се значить? Значить, що з такими цілями, з якими ви досі носилися, не мож показуватися межи людей. Що, хотячи згромадити їх докупи, треба їм показати не саму пімсту, бо пімстою ніхто ситий не буде, але треба їм показати якусь користь, якусь поміч, якесь поліпшення!
- Еге-ге, все він свою поміч тиче! - відізвався від дверей грубий голос Сеня Басараба за той час, коли Бенедьові з великого зрушення не стало духу в грудях і він замовк на хвилю. Він чув, що кров його зачала розгріватися, що мислі, котрі досі так уперто йому не давалися, тепер мов чудом якимось плили і розвивалися в його голові. Слова Сеня Басараба, напівгнівні, напівзгірдні, були для нього тим, чим острога для біжучого коня.
- Так, я все про поміч говорю і не перестану говорити, бо мені здаєся, що тілько ми самі можемо собі помочи, а більше ніхто нас не поратує. Адже ж ані нашим жидам, ані панам не йде о то, щоби робітникові ліпше жилося. Вони ще якби могли, то би погіршили єго життя, бо їм аж тоді добре, як робітник до посліднього доведений, не має чого хопитися і мусить здатися на їх ласку й неласку. Тоді вони присилують його до всякої роботи і заплатять, що самі схочуть, бо для него, голодного та голого, нема вибору! Ні, тілько ми самі мусимо помагати собі, як не хочемо довіку от так пропадати. А мститися - вважайте самі, до чого то доведе. Від ніякої пімсти нам ліпше не буде, хіба бись мо схотіли яку війну в цілім краю зробити абощо! А так: покараєте сего або того кровопійцю, на єго місце другий уже давно наострився. Та й навіть постраху не буде на них, бо прецінь будете все мусили робити потаємно, то й ніхто не буде знати, хто се і за що зробив. А як дізнаються, ну, то ще гірше, бо беруть чоловіка і кинуть, і гний! Я гадаю, що треба нам добре застановитися і шукати іншого виходу.
Знов замовк Бенедьо, мовчали і всі побратими. Бенедьові слова невдержимою силою втискалися до їх переконань, але, на нещастя, вони валили то, що там досі стояло: надію на пімсту, але натомість не ставили нічого нового. Один тільки Сень Басараб, сидячи на порозі з люлькою в зубах, похитував недовірливо головою, але не говорив уже нічого. Сам Андрусь, хоч, очевидно, весь той новий оборот в думках деяких побратимів був, бачилося, для нього дуже неприємний і непожаданий,- а й він склонив свої потужні плечі і опустив голову: Бенедьові слова заставили і його задуматися.
- Добре би то було, то певно,- сказав він вкінці,- але як се зробити, як помагати собі самим, коли у нас сили нема й натілько, аби кождий сам собі поміг.
- Отож-то й є, що у одинокого нема сили, а як їх збереся багато, то й сила буде. Ти оден сотнарового каменя не підоймеш, а кілька нас підойме го як нічо. Велика річ для ріпника при якім-такім зарібку дати на тиждень шістку складки, а най збереся сто таких, то вже маємо десять ринських тижнево і можемо бодай в наглій потребі запомочи кількох нещасливих! Чи правду я кажу, побратими?
- Гм, та воно-то правда - розумієся,- так, так! - почулося з різних боків, лиш там в куті, коло дверей понуро мовчав Прийдеволя, і невдоволено воркотів Сень Басараб:
- Добре йому, міському чоловікові, говорити о складках! Ану, трібуйте, чи на весь Борислав найдете десять таких, що вам схотять давати ті складки!
- Ну,- відказав на те живо Бенедьо,- се вже ти, побратиме, так собі, на вітер говориш. Ось нас ту є дванадцять, і я думаю, що кождий з нас радо до того пристане.
- Пристанемо, пристанемо! - загули деякі побратими.
- Тілько треба добре над тим обрадитися, на що складаєся ті гроші і що з ними робити! - сказав з повагом Андрусь.
- Ну, розумієся, так-таки зараз і обрадьмо! - підхопив Стасюра.
- Ба ні,- сказав Бенедьо,- поперед усего треба
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Борислав сміється, Франко І. Я.», після закриття браузера.