Читати книгу - "Межі пристойності, Лана Вернік"

— Що трапилось? — Артур зблід, побачивши Злату, в якої через бинти проступала кров. Він хотів наблизитись, але вона підняла ліву руку, даючи зрозуміти, що не варто наближатися до неї. Артур зупинився. Що ж Стелла Аркадіївна могла їй такого сказати? Матвій і Жанна здивовано перезирнулись, але нічого не сказали.

— Я впала…

— Впала, — кивнула Жанна, зав'язуючи бинт на нозі подруги. — До неї собакЕн кинувся ластитись, а Злата злякалася, перечепилась через пакет і впала. От, тепер має цяцьки. Накрився наш Апельсин...

— Я… — почала Злата потім зітхнула. — Вибач.

— Та що вже… На, хоч води попий, — Жанна простягнула їй пляшку.

Поскладавши всі свої покупки в багажник, вони поїхали в пансіонат. Жанна і Матвій розмовляли всю дорогу на різні теми, намагалися втягнути у свій діалог Артура і Злату, котрі ніяк не хотіли залучатись. Були похмурі і мовчазні.

Коли вони приїхали, тривав обід. Злата, вискочивши з машини, одразу ж пішла нагору. Одягла довгі штани й футболку з довгими рукавами. Їсти вона не хотіла. Нервове напруження знищило апетит. Коротко відмовившись від обіду, Злата пішла в спальний корпус робити начерки малюнків на сходах, щоб хоч якось відволіктися від думок про Артура і Бріту.

Про те, що якщо він одружиться з Брітою, то переїде жити до Європи і залишить назавжди Україну. Він — програміст, безперечно, хороший програміст, а це означає, що знайти роботу для нього не проблема. До того ж, він і так вже там працює.

Малюнок… треба зосередитись на малюнку. Це мали бути виноградні лози з пишними ґронами винограду. Так вирішила Ніла. Виноград…

Привезені портьєри Жанна одразу занесла до пральні. Дві з чотирьох вона закинула в пральну машинку, і та ретельно крутила барабан, звуки якого долинали до Злати.

Закінчуючи начерк на першій стіні, відчула потилицею погляд. Озирнулась. Артур. Він стояв, спершись плечем об стіну, склавши руки на грудях і дивився на неї.

— Артур?.. Чому ти тут, а не в їдальні?— запитала вона.

— Нема апетиту, — вимовив він сухо.

— Ти… мене відволікаєш…

— Злато, я хочу знати, що такого сказала тобі Стелла Аркадіївна, що ти мене уникаєш.

Злата завмерла. Звідки він знає?

— Чому ти вирішив, що вона щось сказала?

— Вчора ввечері ти поводилася по-іншому. Мені здалося, що наша симпатія взаємна, а сьогодні...

— Тобі здалося… — Злата вимовила ці слова і відчула, як похололо у неї все всередині. — Я рада була тебе зустріти після цих років, але… це абсолютно ні до чого…

— Чому?.. Чому ти так вирішила? Ти ж мене не знаєш.

— Ти мене — теж, — вона зробила над собою зусилля та змусила себе повернутися і поглянути на Артура. На пару секунд. Так, щоб він не встиг розгледіти страх за те, що вона робить зараз з ними обома.

Він стояв на тому ж місці, в тій самій позі, і дивився на неї.

— Мені шкода… — додала Злата і пішла до іншої стіни робити начерк. Хай він піде, бо надовго її не вистачить...

— Злато, — він піднявся до неї на сходи і став поруч.

— Будь ласка, не треба… — вона відвернулася. Її тіло реагувало на присутність чоловіка, серце вистрибувало з грудей, і руки починали тремтіти, тепло розливалося всередині живота.

— Якщо ти зараз скажеш мені все це, дивлячись в очі — я обіцяю, що піду і більше ніколи тебе не потурбую. Зникну з твого життя.

— Артуре… — Злата відчула як з очей потекли сльози. Вона тремтіла. Повторити це вона не могла.

— Що вона тобі сказала? — він підняв її заплакане обличчя за підборіддя й наблизився так, що вони відчували дихання одне одного.

Злата почувалася розбитою. Погано спала, нічого не їла, дізналася, що він має стосунки, поїздка, той пес, переляк, вона подерла ногу й руку, а тепер… Той, хто їй неймовірно подобається, і з ким вона хоче й не може бути, стоїть поруч і ВИМАГАЄ повторити те, на що вона ледь знайшла сили першого разу.

— Бріта… — ледь чутно вимовила вона.

— Бріта? — перепитав Артур. — Що Бріта?

— Твоя наречена в Голландії…

Напруга зійшла з лиця Артура. Він перевів дух, погляд став м'якший і, взявши лице Злати в долоні, він спокійно сказав:

— В березні Бріта вийшла заміж за свого першого чоловіка. А Я — НЕОДРУЖЕНИЙ, і я ні з ким не зустрічаюся. Доля готувала мене до зустрічі з тобою, дала багато неприємних уроків. Я їх засвоїв, і зробив роботу над помилками. І зараз я вільний і відкритий. Для тебе, Злато. Тільки для тебе…

— … — Злата не могла говорити, лише тихі схлипи виривалися назовні. Артур витер їй сльози і притулив до себе. Її руки несміливо лягли на його талію.

— Треба говорити, Сонечку. Не можна мовчати й з'їдати себе. Треба говорити, запитувати, пояснювати. Тільки не мовчати. Не роїти в собі сумніви й непорозуміння. Ти права. Ми ще не дуже добре знаємо одне одного, тому нам потрібно говорити… Дуже-дуже багато говорити. Домовились?

Артур говорив все це, гладячи їй голову й спину, притуляючись щокою до русявого волосся, що пахло фруктами. Злата кивнула, не відхиляючись від його грудей. Вона фізично відчувала, як з її плечей зник тягар, що гнітив її з самого ранку. Бріта була в його житті. Вже нема. Чи знала про це Стелла Аркадіївна? Напевно, що знала, але не сказала…