Читати книгу - "Гра янгола"

– Сеньйор Мартін?

Я обернувся й побачив трьох чоловіків в одязі з грубого сукна, який явно не був зручним для вологої й липучої задухи, що висіла в повітрі. Один із них, що здавався начальником, ступив крок уперед і подарував мені приязну усмішку: такою усмішкою досвідчений продавець зустрічає кожного зі своїх клієнтів. Двоє інших, які своєю статурою й темпераментом були схожі на гідравлічні преси, обмежилися тим, що нагородили мене відверто ворожими поглядами.

– Сеньйоре Мартін, я інспектор Віктор Ґрандес, а це мої колеги – агенти Маркос і Кастело з відділу розслідувань і нагляду. Чи не будете ви такі ласкаві приділити нам кілька хвилин?

– Без проблем, – відповів я.

Коли я ще працював у газеті, ім’я Віктора Ґрандеса нерідко згадували в розділі подій. Відаль присвятив йому кілька своїх публікацій; в одній із них дон Педро писав про нього як про справжнє відкриття, як про незаперечну цінність, що свідчила про прихід до сил правопорядку нової генерації елітних професіоналів, ліпше підготовлених, аніж їхні попередники, непідкупних і твердих, як криця. Ці гіперболічні епітети належали Відалеві, а не мені. Я подумав, що інспектор, схоже, відтоді не піднявся вище щаблями поліційної драбини, а його присутність тут означала, що поліція сприйняла дуже серйозно пожежу у видавництві Баридо та Есковільяса.

– Якщо ви нічого не маєте проти, ми могли б піти до кав’ярні, щоб поговорити без перешкод, – запропонував Ґрандес, не послаблюючи своєї професійно-службової усмішки.

– Як вам зручніше.

Ґрандес повів мене до невеличкого бару, який був на розі вулиць Лікаря Доу та Художника Фортуні. Маркос і Кастело йшли за нашими спинами, не відриваючи від мене поглядів. Ґрандес запропонував мені сигарету, від якої я відмовився. Він поклав пачку назад до кишені й не розтулив рота доти, доки ми не прийшли до кав’ярні. Вони вибрали для мене стіл у самій глибині зали й усі троє розташувалися навколо мене. Навіть у темній і вологій буцегарні мене, певно, зустріли б привітніше.

– Сеньйоре Мартін, я бачу, ви знали про те, що відбулося сьогодні на світанку.

– Я прочитав про це в газеті. Та й Отрута мені дещо розповіла…

– Отрута?

– Пробачте. Сеньйорита Ермінія Дуасо, помічниця директора видавництва.

Маркос і Кастело обмінялися вельми значущими поглядами. Ґрандес усміхнувся.

– Цікаве прізвисько. Скажіть мені, сеньйоре Мартін, де ви були вчора ввечері?

Попри всю простоту цього запитання, воно захопило мене зненацька.

– Це наше неодмінне запитання, – пояснив Ґрандес. – Ми намагаємося з’ясувати, де перебували всі ті особи, які мали якийсь стосунок до загиблих, протягом кількох останніх днів. Службовці, постачальники, родичі, знайомі…

– Я був у друга.

Не встиг я стулити рота, як пожалкував про свої слова. Ґрандес це помітив.

– У друга?

– Більше, ніж у друга, це чоловік, із яким мене пов’язують ділові відносини. Він видавець. Учора ввечері я мав домовлену зустріч із ним.

– А ви можете сказати, до якої години ви були в тієї особи?

– До пізнього часу. Власне кажучи, я провів усю ніч у його домі.

– Зрозуміло. І як звати ту особу, з якою, за вашими словами, вас пов’язують ділові відносини?

– Кореллі. Андреас Кореллі. Французький видавець.

Ґрандес записав прізвище у свій блокнот.

– Це прізвище більше схоже на італійське, – зауважив він.

– Щиро кажучи, я не знаю, до якої національності він належить.

– Зрозуміло. І цей сеньйор Кореллі, хоч би до якої національності він належав, зможе підтвердити, що вчора ввечері він зустрічався з вами?

Я стенув плечима.

– Гадаю, що так.

– Це ваше припущення?

– Я певен, що підтвердить. Чом би йому й не підтвердити?

– Я не знаю, сеньйоре Мартін. Існує причина, з якої, на вашу думку, він може цього не підтвердити?

– Ні.

– Отже, тему вичерпано.

Маркос і Кастело дивилися на мене так, ніби не чули від мене нічого, крім брехні, відтоді, як ми тут сіли.

– Щоб остаточно її закрити, чи не могли б ви прояснити нам природу тих проблем, які обговорювали вчора ввечері з тим видавцем невідомої національності?

– Сеньйор Кореллі покликав мене для того, щоб зробити пропозицію.

– Пропозицію якого характеру?

– Професійного.

– Розумію. Ішлося про те, щоб написати для нього книжку, якщо я не помиляюся?

– Саме так.

– Скажіть мені, це для вас звична практика, що після робочої зустрічі ви залишаєтеся на ніч у, скажімо, своєї договірної сторони?

– Ні.

– А проте ви мені сказали, що залишилися на ніч у домі того видавця.

– Я залишився тому, що почувався не дуже добре й боявся, що не зможу дістатися додому.

– Вам стало погано після вечері?

– Останнім часом у мене були проблеми зі здоров’ям.

Ґрандес засмучено кивав головою.

– Запаморочення, головний біль… – пояснив я.

– Але, схоже, тепер ви почуваєтеся краще?

– Атож. Набагато краще.

– Я вас вітаю. Зараз ви маєте такий вигляд, що вам можна тільки позаздрити. Чи не так?

Кастело й Маркос згідно закивали головами.

– Кожен скаже, що ви скинули із себе великий тягар, – докинув інспектор.

– Я вас не зрозумів.

– Я маю на увазі запаморочення голови та інші недуги.

Ґрандес розігрував цей фарс, зберігаючи досконалий контроль над часом.

– Ви пробачте моє невігластво в питаннях вашої професійної діяльності, сеньйоре Мартін, але хіба не правда, що ви уклали контракт із двома видавцями, який втрачав чинність лише через шість років?

– Через п’ять.

– І хіба цей контракт не надавав видавництву Баридо та Есковільяса, так би мовити, виключне право на використання вашої творчої праці?

– Такими були умови.

– У такому разі які причини штовхнули вас на переговори з конкурентом, якщо умови вашого контракту забороняли вам приймати його пропозицію?

– Це була тільки розмова. Більше нічого.

– Яка, проте, спонукала вас провести ніч у домі того кабальєро.

– Мій контракт не забороняє мені розмовляти з третіми особами. Ані ночувати поза своїм домом. Я вільний спати, де мені заманеться, і розмовляти, з ким захочу й про що захочу.

– Звичайно. Я не стверджував чогось протилежного, але хотів би, щоб ви пояснили мені один пункт.

– Хіба я вам іще не все прояснив?

– Ідеться лише про одну маленьку деталь. Оскільки сеньйор Баридо помер, і в тому випадку, якщо, не доведи Господи, сеньйор Есковільяс не зможе одужати від своїх ран і також помре, видавництво припинить свою діяльність і ваш контракт утратить свою чинність. Я не помиляюся?

– Я точно не знаю. Мені невідомі всі пункти статуту цього видавництва.

– Але ймовірно, що так може бути, чи не так?

– Можливо. Я з’ясую