Читати книгу - "Усі в цьому поїзді — підозрювані, Бенджамін Стівенсон"

Я кивнув.

— Мейджорс казала, у Мактавіша був зв’язок із Лізою Фултон?

— Що, справді? — Симона озирнулася й помітила Мейджорс, яка кричала на Дугласа Парсонса в тіні одного з котеджів. Дуглас мав геть розгублений вигляд, його тіло було в позі захисту, а руки — витягнуті в жесті «гадки не маю, про що ви говорите». Мені стало цікаво, чи знають вони одне одного. — Ну, вона завжди мала образу на Лізу. Ще з Единбурга.

— За те, що та не підтвердила її заяви про плагіат?

Здається, тієї миті я вперше побачив Симону враженою.

— Так-так-так. Можливо, у тебе під рукою все-таки є сюжет. Так. Твоя правда: Мейджорс твердо переконана, що Ліза мала заступитися за неї. Вона наполягає на тому, що Ліза не підтримувала її, бо того вечора була з Генрі.

— Отже, вони з Генрі попустували, а потім Ліза не написала жодної книжки за двадцять із гаком років? Це правда?

— Я не можу говорити про написане нею, але між ними щось було. — Симона стишила голос. — Зараз це велика таємниця. Але одна з переваг роботи помічницею Генрі полягала в тому, що я мала всі його логіни — до речі, пароль однаковий для всього, тож про які там коди й загадки можна говорити, — і відповідала за його електронні листи й сайт. Я бачила листи, які він надсилав. Мерзотницькі. Ще й переписка з Лізою після тієї ночі.

— Ти могла б знову зайти на його пошту?

— Боже збав. Ніби я запам’ятовую паролі. Хоча я пам’ятаю, що він сказав. Назвав її, якщо правильно пам’ятаю, «петардою». — Вона здригнулася від цих слів, ще коли їх вимовляла. — Я вражена, що так довго протрималася на цій роботі, якщо подумати.

— Чому ж ти пішла?

— Я пропрацювала там лише півтора року. Після «По коліна в неприємностях», другої книги Генрі, обсяги продажу впали. Це не була чудова книга — другі книги важкі, — а потім стався нещасний випадок. Через знеболювальні він і в найкращому стані був як нетверезий. Я б сказала, що третя книга виходила з нього з великими зусиллями, як камінь із нирок. Я відчула, що мушу піти, перш ніж Генрі зрозуміє, що більше не може дозволити собі помічницю. Крім того, ти ж знаєш, я бачила все, що відбувалося навколо через звинувачення Мейджорс. Я вважала за краще працювати над справжньою літературою. Я нашкребла трохи заощаджень і повернулася до Мельбурна, щоб відкрити свою агенцію. Очевидно, це була велика помилка, з огляду на популярність «Злетіти з рейок» і те, що Мактавіш погодився на контракт із бонусами, щоб переманити мене із «Джеміні», але, гей, — вона вщипнула мене за щоку, — зараз у мене є ти, чи не так?

— Але ти все одно відчувала, що він тобі завинив, тому й хотіла його як клієнта?

Симона засміялася.

— Ти чітко визначаєш суть речей. Але ні, не зовсім. Я вже назвала причини, чому хотіла Генрі. Він коштував багато грошей — я хотіла собі шматочок цього пирога. Але, звісно, можливо, підсвідомо я вважала, що він трохи завинив мені за ті півтора року, які я його терпіла.

— І ти помітила можливість у тому, що Ваєтт не був задоволений наступною книгою Мактавіша? Один хотів закінчити серію, а інший — її продовжити. Між ними було тертя. Припускаю, що без агента такі речі контролює Ваєтт: права на екранізації та мерчандайзинг, а також інші питання, у які видавець зазвичай не втручається. Це великі гроші. Мактавіш давав Ваєтту більше, ніж продаж книжок.

— Дуже добре, — підтвердила Симона. — Ти справді добре попрацював.

— Що ти відчувала, коли Генрі відхилив твою пропозицію?

Я думав, Симона збирається наколоти мене на шпажку, але натомість вона нанизала на неї ще одну зефіринку.

— Де ти це почув?

— Плітки.

Вона всмоктала щоки.

— Отже. Я в ній?

— У чому?

— У книзі.

— Мабуть.

— Робиш із мене підозрювану?

— Залежить від того, як ти поставилася до відмови Генрі.

— О, та не сміши мене. Це ж за вуха притягнутий мотив. Крім того, не можна так обурюватися на всіх, що вони тут радіють, а себе пропустити. Ніби ти анітрохи не вдячний. Ніби тепер у тебе не більше впевненості й натхнення для наступної книги. Та вони тобі просто в руки звалилися. Це вбивство — саме те, що тобі потрібно. Дуже пощастило, га? — Вона зробила невеликий реверанс. — Користуйся на здоров’я.

— Користуйся на здоров’я? — повторив я. Мене здивувало, що вона так сказала.

— Тим, що змусила тебе вийти із зони комфорту. Користуйся на здоров’я.

Тепер вона вимовила це, розтягнувши слова, як жуйку: повільно й навмисне. Так роблять люди, які відчувають, що їм недостатньо дякують.

— Ти не відповіла на моє запитання, — сказав я.

З-за столика книжкового клубу пролунав голосний сміх, і Симона обернулася до них. Деякий час вона дивилася, а потім повернулася до мене.

— Ось тобі правда. Такі люди, як Генрі й Алан Ройс, хай йому грець, — вони думають, що єдині-неповторні. Правда ж полягає в тому, що в наші дні є багато людей, які чекають свого часу. То й що, що я не змусила Генрі підписати угоду? Буде інший Генрі. Буде інший ти. І попри те, що думає Вольфганг, — буде інший Вольфганг. Він отримав усі нагороди світу, але я бачила звіти про його гонорари.

Вона показала крихітний проміжок між великим і вказівним пальцями, ніби у нас була розмова в роздягальні. — Далі: за що б я вбила, — вона вказала на книжковий клуб, — так це за одну з тих книжок Еріки Метісон. Я знаю, що це чергова книга імен і прізвищ, але ці цифри продажу… — Вона присвиснула. — Ваєтт має бути задоволений.

— Книга імен і прізвищ? — розгублено запитав я.

— Ну, знаєш, коли повне ім’я персонажа додають у назву. Постав поруч іще цифру, якщо хочеш стати справді модним. Зараз такий тренд. «Одинадцять оргазмів Дебори Вінсток», «П’ять життів Ерін О’Лірі», «Чотири кузини Барбари, яким не байдуже». Вони скрізь. Тобі варто розглянути це, — вона покрутила на мене пальцем, — хай що з цього вийде.

— Я подумаю над цим. — Нарешті я побачив Джульєтт, яка розмовляла з Гаррієт біля верблюдів. — Щойно побачив Джульєтт, вибач. О, і твій блакитний шарф у Ваєтта. Він