Читати книгу - "Лялька"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
***
Коли Андреа підійшла до дверей «СтарЕльф Пікчерс», на яких нещодавно з’явилося нове графіті, Сем уже почав готувати Ґарланда. Учора пізно ввечері їй подзвонив Ґарланд, благаючи допомогти йому.
— Ти ж знаєш, ми можемо впоратися з цим, — сказав він.
— Я впевнена, що в Емілі були причини на те, щоб сказати «ні», — заперечила Андреа.
— Поліція зв’язала їй руки, а тобі ні… Прошу.
— Я можу ще раз поговорити з Емілі.
— Вона зупинить нас, — здавалося, Ґарланд був у відчаї. — Щойно ми це зробимо, у неї не буде іншого вибору, окрім як підіграти. Вона так само, як і ми, знає, що це мій найкращий шанс.
Андреа відповіла після довгої паузи.
— Будь на «СтарЕльф» о восьмій, — зітхнула вона, молячись, що вчиняє правильно.
— Дякую.
Андреа зайшла всередину. Поки Сем налаштовував передавач, Ґарланд розстібав ґудзики на сорочці.
— Доброго ранку. Що це за новий мистецький шедевр на дверях? — зробила вона комплімент Сему.
— Ці бісові діти-скейтери знову намагалися пробратися всередину, — пробурмотів він, повертаючись до Ґарланда. — Я вже казав Рорі більше їх сюди не впускати.
— Передай, будь ласка, підкладку, — сказав Сем, вказуючи на товстий захисний ремінь на столі позаду неї, який мав поглинути силу вибуху.
Вона підняла його, відчувши під тонким матеріалом міцну гумову підкладку, і передала Сему. Без сорочки Ґарланд виявився навдивовижу худорлявим, а вся ліва частина тулуба була поцяткована зовсім непривабливими родимками. Угорі на спині він зробив собі таке ж татуювання, як у Девіда Бекхема, — всім відомого янгола-охоронця, проте на такому жалюгідному тлі він виглядав комічно.
— Вдихни, — сказав Сем, обгортаючи матеріал навколо грудини Ґарланда й закріплюючи його ззаду.
Потім він прилаштував презерватив, наповнений несправжньою кров’ю, одну з петард із коробки та приймач на годинниковій батарейці. Поки Ґарланд одягався, Андреа змусила Сема двічі перевірити пістолет та гільзи. Вона вважала неправильним діяти в Бакстер за спиною, тому зробила все можливе, щоб переконатися, що жодну дрібницю не оминули увагою.
Останні кілька хвилин Сем витратив на те, щоб дати Ґарланду поради стосовно того, як умирати переконливо. Андреа сподівалася, що Ґарланд не слухав, бо вже мала змогу оцінити, як випотрошене страховисько Сема виголосило десятихвилинну промову, а новобранець-поліціянт чхнув на власному похороні.
Сем поїхав за двадцять хвилин до приїзду Бакстер, а маску, передавач і пістолет, заряджений холостими патронами, забрав із собою.
— Хвилюєшся? — запитала Андреа, почувши, як знадвору по гравію захрускотіло авто Бакстер.
— Стосовно завтра, ага, — відповів Ґарланд.
— Що ж, якщо цього ранку все пройде за планом…
— Саме тому я й хвилююся. Ми ж не знаємо цього напевне, правда? Ми знаємо лише час, коли, незалежно від того, чи купиться він на це, чи ні, він або спробує мене вбити, або ні.
— Саме тому сьогодні ввечері Емілі забере тебе якомога подалі від Лондона… якщо, звісно, до цього власноруч не вб’є нас обох, — занепокоєно пожартувала Андреа.
У двері зайшла Бакстер і глянула на годинник.
— Час їхати.
***
Бакстер не знала, чого очікувала, однак точно не цього. Коли вони прибули до готелю, їх з Ґарландом провели до чорного ліфта, яким вони дісталися вестибюля. Коли двері розчинилися, вона зробила лише кілька кроків лискучою чорною підлогою, а потім, побачивши неймовірну приймальню, завмерла з відвислою від здивування щелепою.
Вони стояли біля тьмяно-освітленої основи величезної мармурової піраміди. На підставці перед ними лежала навдивовижу велика книжка, білі дивани відбивалися у темній підлозі так, неначе стояли у воді. Розкидані бокові столики та громіздкий стіл реєстратури, схожий на бездоганний шматок обсидіану, немовби виростали з підлоги. На відполіровані мармурові стіни проектували анімованих медуз, які пливли проти сили тяжіння, немовбито підіймалися всередині піраміди й тьмяніли там, куди падав трикутник природного світла в ста футах над ними.
— Ходімо, — сказав Ґарланд, задоволений від того, що зрештою таки вразив завжди байдужу Бакстер.
Працівниця готелю вручила кожному з них по келиху «Просекко», а потім, коли Ґарланд повідомив, що в них призначена зустріч, провела до одного зі шкіряних диванів. Якщо вона й упізнала когось із них, то не виказала цього.
— Мені і справді сподобалася вчорашня вечеря, — сказав Ґарланд, спостерігаючи, як чарівні медузи силкуються втекти з піраміди.
— Ага, їжа — це завжди добре, — ухиляючись, відповіла Бакстер.
— Я говорив про товариство.
— Кафе «Руж»?
Ґарланд посміхнувся, зрозумівши натяк, і змінив тему.
— Куди ми поїдемо потім? Ну, знаєш, після інтерв’ю? — прошепотів він.
Бакстер похитала головою і проігнорувала запитання.
— Нас ніхто не чує, — процідив він.
— Служба захисту громадян підготувала для нас будинок ще…
— Для останньої людини, яку ти не змогла врятувати, — з гіркотою закінчив Ґарланд.
Бакстер не помітила, як Сем пройшов через приймальню до вбиралень, однак звернула увагу на різку зміну в Ґарланда.
— Вони тут, — знервовано сказав він.
***
Коли Андреа з Рорі зайшли до «МЕ London», вона все ще говорила по телефону з Елайджею. Після того як зачинилися двері ліфта, сигнал зник, відрізаючи його на півслові, коли він перераховував запитання, які Андреа мала поставити Ґарланду. Елайджа хотів, щоб вона виставила все так, неначе Ґарланд кидає виклик убивці, зухвалий до самого кінця.
— Ніхто не любить бійні, — сказав він кількома хвилинами раніше. — Люди полюбляють боротьбу.
Вийшовши в неймовірному вестибюлі, Андреа навіть не потурбувалася передзвонити йому. Рорі пішов знімати якісь кадри гігантської книжки та піраміди, хоча вони всі були впевнені, що це радше для його наступного фільму. Працівниця, яка не впізнала Бакстер і Ґарланда, безперечно впізнала Андреа і захоплено дивилася на групу, афішуючи їхнє прибуття. Упродовж усього ранку у пресі широко висвітлювали новину про те, що Ґарланд влаштував аукціон свого останнього інтерв’ю. Андреа перехопила жінку ще до того, як вона змогла втекти.
— Це відомий готель, — сказала Андреа. — Зараз ми тут, щоб прорепетирувати, однак аж ніяк не зобов’язані повертатися завтра задля реального репортажу. А якщо так, то я очікую, що ви та ваші колеги виявите щонайменше виняткову обачність. Подбайте, щоб усі дізналися про мої очікування.
— Звісно,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лялька», після закриття браузера.