BooksUkraine.com » Інше » Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури 📚 - Українською

Читати книгу - "Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури"

309
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури" автора Ніла Зборівська. Жанр книги: Інше. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 44 45 46 ... 179
Перейти на сторінку:
Колісник бажає вдома також мати повію, а тому «купує» Христю тощо.

Радянське літературознавство проводило паралель між «Воскресінням» (1889) Льва Толстого і «Повією» Панаса Мирного (перші частини роману видруковані у 1883—1884 рр.), як правило, ототожнювало їх соціальну проблематику[442]. Психоаналітична інтерпретація виявляє характерну відмінність між російською проституткою й українською повією (на цю відмінність вказує і вербальна психосемантика). Російська проститутка — це «падшая женщина», яку романтично «воскрешає» письменник своєю абстрагованою еротичною проекцією. Як писала Р. Люксембург, російський художник «бачить у проститутці не «падшу», а людину, душа якої, страждання і внутрішня боротьба вимагають від нього, художника, найглибшого співчуття. Він облагороджує проститутку, дає їй вдоволення за вчинене над нею суспільством насилля… він увінчує її трояндами і підносить… із чистилища розпусти і душевних страждань на вершину моральної чистоти й жіночого героїзму»[443]. Тобто мова йде про романтизовану проекцію, але в російській проститутці немає того, що є в українській повії, — семантики неприкаяної національної душі. У створеному Панасом Мирним образі присутня ця психічна метафізична сутність: «Повія… Повія… як вітер віється по полю, як птиця носиться по вітру, так вона по білому світу»[444]. Погляд і сміх української повії — це «непевний сміх, нестямний регіт: так сміється само лихо або почуття його»[445]. Морозом обдає, насторожує Христя не менше, ніж Чіпка, невипадково вона так само впадає у страхітливі стани самозаглиблення, що граничать з божевіллям[446].

Зіставляючи в одній сцені світобачення москаля й української жінки, Панас Мирний зосереджує увагу на поверховому веселому погляді москаля на світ і глибокому похмурому погляді української жінки. Коли подруга повії Христі Марина запитує москаля, кому він віддає свою душу: Богові чи чортові, при цьому «глибоко-глибоко» заглядає йому в очі, то москаль, не задумавшись, відповідає: «Зачем Богу? Богу еще успеем, а черт к нашему брату не пристанет. Вот маладушке какой — самый раз!»[447]. Але згодом москаль, пригадуючи погляд Марини, задумується і жаліється Христі: «Хорошая эта баба, Марина… Совсем хорошая, вот только хохлушка… Иной раз такое скажет — никак не разберешь»[448]. Оця незбагненність української жінки багатократно увиразнюється у повії, яка пройшла через пекло страждань, багато пізнала. Вона переживає тотальну втрату своєї національної моральної душі, тому з психічної пустоти являються їй страшні видіння, криваве зарево пожежі нагадує Христі про Страшний суд, ніби «сам луципір виліз з пекла і став коло неї…»[449].

У другій половині XIX ст. українські письменники невтомно сигналізують про втрату у національній моделі буття духовної мужності, яка була стійкою, виробленою віками, об’єднувальною системою моральних цінностей. Прикладом цього історико-літературного дискурсу є і проза І. Нечуя-Левицького, яка зосереджує увагу на втраті батьківського авторитету, що веде за собою сімейну анархію («Кайдашева сім’я», 1878). Загалом комічність батька — характерна ознака колоніального українського світу[450]. Першим батьківську комічність українського світу Нечуя-Левицького піддав психоаналізу В. Підмогильний, невиправдано пов’язавши аналеротичну фіксацію з самим Нечуєм-Левицьким[451].

Анальність вперше тотально проявляється в українській літературі в несвідомій котляревщині, коли та імітує імперські перверсії. Тому маргінальний анальний характер негативно осмислювався в українській класичній літературі, особливо на едіповій позиції. Послідовним критиком її був П. Куліш. Анальна інфантильна фіксація викликає критичне тлумачення і у прозі І. Нечуя-Левицького. Про це, наприклад, свідчить роман-хроніка «Хмари», в якому проти морального мазохіста Павла Радюка постає ерогенний мазохіст — «маргінал», штукар і веселун Ковінько, на якого «часом находить якийсь нервовий пароксизм жартів», у цьому стані той не може втримати себе і втрачає контроль над власною розгнузданою інстинктивністю. Ковінько вважає, що потрібно покінчити із серйозним стилем і для розвитку сучасної національно-освітньої справи писати комічну (веселу) книгу для народу. Радюк у цій стратегії несвідомої котляревщини правомірно бачить загрозливу інфантилізацію для національного характеру, до якої штовхає імперська перверсивна структура.

Монотеїстичний заповіт у поемі «Мойсей» І. Франка

Вершиною національного пошуку батьківського коду мужності у психоісторії української класичної літератури є творчість І. Франка, а її символічним втіленням — поема «Мойсей» (1905), в якій поетично виразився національний синтез романтизму і реалізму, що характеризує українську класичну едіпову позицію. Порівнявши чоловічі образи героїв, які символізують стан національного Его у психоісторії української літератури — Енея Котляревського, кобзаря Шевченка, аристократичного гетьмана Якима Сомка Куліша і Мойсея Франка, можна зауважити, що розвиток національної свідомості закономірно вивершився у мужньому оптимістичному пророцтві. О. Кобилянська правомірно означила психожанр «Мойсея» І. Франка як пророцтво для українського народу[452].

Якщо в універсальній художності Шевченка «синівська» структура поставала як «романтизм — реалізм», то поема «Мойсей» і вся творчість (аналітично-художня за характером) І. Франка є свідченням оберненої і зміцненої структури «реалізм — романтизм», що виражає змужнілу психосемантику. Головним едіповим суперником І. Франка, який також орієнтувався на продовження «роботи» Шевченка, був П. Куліш з його очевидною відразою до несвідомого народу, оскільки той вбив свого праотця. Поема «Мойсей» є проекцією життєвого шляху І. Франка й усвідомлення ним власної духовної місії через самоідентифікацію з пророком Мойсеєм, провідником монотеїзму і праотцем єврейського народу, який вивів національну родину до «обітованої землі» — органічного ідеалу Держави.

Мойсей був улюбленим героєм З. Фройда, який значно пізніше від Франка також ототожнить себе з Мойсеєм, завершуючи власний шлях самоусвідомлення як автора психоаналізу. На перших порах Фройд у листах жартівливо називав себе Мойсеєм, а згодом написав працю «Людина Мойсей і монотеїстична релігія» (1938), в якій залишив символічний заповіт. Ці самоідентифікації І. Франка та З. Фройда є унікальним фактом, адже вони свідчать про те, що два народи, перебуваючи у пошуках власної державності, відроджують важливу для неї основу — монотеїстичну традицію.

Едіповим пошукам Фройда притаманні реалістична ясність і романтична кастраційна психологіка, що дає підстави виявляти у його психології пригніченого романтика[453], тобто подібну до української психопоетику і психосемантику, що вивершується у творчості Франка через синтез батьківського аналітичного реалізму й материнського емоційного романтизму. Згідно з романтичною і реалістичною психосемантикою, у праці «Людина Мойсей і монотеїстична релігія» Фройд «оскоплює» несвідоме єврейство в образі Мойсея. До речі, за такою аристократичною психологікою «оскоплює» несвідоме єврейство в образі Христа О. Вайнінгер у праці «Стать і характер» (1900)[454], а П. Куліш — несвідоме українство у «Чорній раді».

На основі психоаналітичної деконструкції Фройд доводить, що Мойсей був не євреєм, а сином єгипетського аристократа. Як єгиптянин він дав єврейському народу самосвідомість, оскільки тоді це був єдиний народ, здатний почути голос самотнього пророка. Аналізуючи самоідентифікацію З. Фройда з Мойсеєм, Е. Фромм зводить її до фантазування невротичного суб’єкта, який має комплекс єврейства (через власного батька), а тому вигадує собі іншу сім’ю, уявляючи свого батька знаменитим чоловіком,

1 ... 44 45 46 ... 179
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури"