Читати книгу - "Дух сп’яніння. Алкоголь: Історія звичаїв уживання алкогольних напоїв"

воду та їжу. Настанова Сеґерстедта пити олію перед випивкою не здається надто привабливим способом з кулінарної точки зору. Свен Странден399 уважає, що за випивкою потрібно пити воду та їсти. Слід узяти за звичку пити воду між чарками. Настанова доречна, оскільки насолода трапезою вповільнює всмоктування алкоголю і вміст алкоголю в крові буде меншим.

З’ясувати, що накоїв минулого вечора, — вельми силозатратний проект. Для шумерів він не створював проблем. На випадок, якщо шумер вицмулив своєю очеретинкою більше, ніж він мав на це коштів, він мав «страховку». Шумер міг віддати свою дружину кредиторові під заставу, аби та працювала, аж поки не покриє борг400.

Римський історик Пліній Старший з меншим розумінням ставиться до п’яних витівок і з п’яними не церемониться. П’яний ніколи не бачить світанку і тільки вкорочує собі віку. Пияцтво — причина блідого обличчя, обвислих щік, пекучих очей і тремтячих рук. Пияцтво — причина нічних жахіть і безсильної жаги втіхи. Наступного ранку все забуто, пам’ять мертва. Це люди називають «отриманням задоволення від життя», обурюється Пліній. На його думку, деякі люди втрачають минуле, але п’яні втрачають і майбутнє401.

Плінієвого звинувачувального крику ніхто б не витерпів з похмілля. Людина в такому стані часто надто чутлива. Подейкують402, що фінський проповідник Пааво Руотсалайнен навіть уважав алкоголь необхідним, оскільки в стані похмілля людина краще усвідомлює свою провину! А людина, яка мучиться через усвідомлення своєї провини, завжди була плодом, який дозрів для парафіяльної діяльності.

Домовик — соцпрацівник давніх часів

Раніше в Північній Європі п’яниць тримали в шорах не поліція і соцпрацівники, а домовики. Гном був домовиком, який не терпів, коли в домі пили, билися і загалом вирішували домашні справи агресивно. Тоді дух виходив зі свого сховку і сварився на домочадців кулаком. Домовик змушував вести себе пристойно й уникати безчесних учинків. Наслідками поганої поведінки могли бути зауваження, попередження, ба навіть помста домовика403.

Домовик зазвичай носив гостроверхий червоний капелюх і виглядав як низькорослий буркотливий старець. Доброзичливий друг дітей не має нічого спільного з простацьким гномом. Це вигадка Г.Х. Андерсена. З його казок поширилося хибне уявлення про те, що гном — вельми мила істота. Гном же, навпаки, дуже нестримана істота. Він гнівно ходить вперед-назад горищем, тупаючи так, що риплять дошки і прогинається стеля. Іншого разу він розчиняє навстіж двері з такою люттю, що люстра падає зі стелі. Шум не стихає всю ніч, і ніхто в домі не може склепити очей404.

На п’яних гном і взагалі має зуба. Буває, гном так несамовито гнівається, що візьме та й повикидає їх надвір. У фінській народній традиції відомо чимало історій про те, як домовик повикидав п’яних зі дверей стодоли на вулицю. У переважній більшості історій п’яному не знаходиться місця в домі і він змушений іти ночувати в стодолу, звідки його викидає маленький червоний чоловічок. Відомі випадки, коли домовик викинув на вулицю також хазяїна, коли той пішов напідпитку гріти клуню405.

Стан сп’яніння — дуже добрий будівельний матеріал для історій про домовиків. Найчастіше ті, хто стверджує, що бачили домовика, були напідпитку. Це навіть змусило дослідників народних традицій думати, що червоний одяг і капелюх гнома можна було б списати на кольорові галюцинації, викликані вживанням алкоголю406.

Сп’яніння і домовик вдало співіснують. Домовики зляться на п’яних. А п’яна людина настільки захоплена, що бачить домовиків — маленьких червоних чоловічків.

Палиці, нагаї і штрафи

Коли дослідник алкоголю Кеттил Бруун у 1950-х роках вивчав п’яних, стоячи біля них за ширмою з нотатником у руці, він ризикував не витримати дистанції до досліджуваного об’єкта. Одна тестова група так сильно сп’яніла ще на початку вечора, що перекинула ширму. Так один із піддослідних отримав привід для наполегливих погроз перекинути її знову. Тестова група ставилася до експериментаторів із підозрою й агресією407. У п’яного своя логіка, яку тверезим не зрозуміти. Тому п’яну людину прагнуть контролювати і для сп’яніння визначають місце і нагоду.

Багато правителів минулих часів були законотворцями і в багатьох законах, які вони створювали, звертали увагу на п’яну поведінку. Буква закону показує, яким імпульсивним був час, у якому жили наші предки. Люди реагували швидко і часто агресивно навіть на маленькі провокації. Не дивно, що сп’яніння прагнули взяти під контроль за допомогою закону.

Королі Кенту Глотгер і Едрик у VІІ столітті ухвалили серію законів, два з яких стосувалися пияцтва. Якщо товариш по чарці ділив посудину з іншим, він платив 6 шилінгів хазяїну, 6 шилінгів тому, в кого взяв посудину, і 12 шилінгів королю. Якщо товариш по чарці діставав свою зброю, але не завдавав ніякої шкоди, він мусив заплатити певну суму хазяїну і 12 шилінгів королю. Король Інє наприкінці VІІ століття ввів у дію закон, який стосувався бійок у шинку. Якщо п’яний затівав перепалку, а товариш не піддавався на провокацію, провокатор змушений був заплатити штраф у розмірі 30 шилінгів408.

Закони, що набули чинності в VІІ столітті, свідчать, що в шинку постійно існував ризик наразитися на агресію. Шістьма століттями пізніше агресія нікуди з шинків не поділася. У середи­ні ХІІІ століття Бірґер Ярл видав у Швеції розпорядження, згідно з яким потрібно було укласти правила, які стосувалися миру в суді, у церкві й удома. Мир у суді та церкві не порушували, якщо той, хто став об’єктом нападу, повертаючись із церкви і суду додому, завертав у шинок409. Шинок, отже, був пом’якшувальною обставиною, і закон гласив, що після кількох випитих кухлів жертва також могла зчинити сварку.

Гільдія святого Георгія з Уппсали в ХV столітті уклала суворі правила пияцтва, які мали на меті запобігти порушенню миру. Якщо хтось розливав на підлогу більше пива, ніж міг витерти ногою, він мусив заплатити одну срібну монету. Якщо впускав чарку — 2 срібних монети, бив жінку в приміщенні гільдії — 2 монети, бив жінку в передпокої — 1 монету, бив жінку на дворі — 1/2 монети, виливав воду в передпокій або на вулицю — 2 монети, непритомнів на столі гільдії — 1/2 монети, цокався — 2 монети410. Побиття жінок було отож настільки ж серйозним, як і непритомність після цокання! Цокання було таким важливим ритуалом, що перед тим, як цокатися, потрібно було зняти головний убір, не можна було лаятись і сидіти за столом, маючи при собі зброю. Ніхто з членів гільдії не міг також бити охоронця, який стояв на дверях411.