Читати книгу - "Таємниці розкриває санскрит, Степан Іванович Наливайко"

/Стханешвар/ має свого ідола на ім'я Чакрасвамін, зробленого з бронзи у зріст людини. Автор додає, що зараз ця статуя валяється на площі в м. Газні, куди її, разом з іншими скульптурами індійських божеств, привіз мусульманський завойовник Махмуд Газневі після походу на Індію. Саме місто Танешар, про яке згадує Біруні, теж знаходиться в районі Курукшетри, де й місце прощі Чакратіртха.

Той же Біруні цитує рядки з «Бріхат-самхіти» індійця Варахаміхіри /VІ ст./ щодо того, які саме належить робити статуї різних богів, зокрема, й Вішну:

«Ідола Вішну роби з вісьмома, чотирма або двома руками… Якщо робиш його восьмируким, то в одній руці вмісти меч, у другій — золоту або залізну палицю, у третій — стрілу, а четверта рука нехай ніби зачерпує воду; ліві руки нехай тримають щит, лук, чакру й мушлю. Якщо робиш його чотирируким, то відкинь лук і стрілу, меч і щит. Якщо ж робиш його дворуким, то нехай права рука ніби зачерпує воду, а ліва тримає мушлю» /Бируни, 135/.

Проте, як засвідчують давні джерела, назву Чакра носила колись ціла країна. У так званій «Географічній поемі» «Авести» згадується країна Чахра, де чахра — іранський відповідник санскритському чакра. Ахурамазда — верховне божество давніх іранців, послідовно творить 16 найкращих країн і місць проживання, а на противагу йому злий демон Ахріман витворює всілякі гріхи, які поширює в цих країнах. Тринадцятою за ліком Ахурамазда створив країну <125> Чахру, про яку зазначається, що в «Чахрі сильній, причетній до Істини-Аші, Дух Зла сотворив неспокутний гріх спалювання померлих» (Авеста, 72). З чого напрошується кілька суттєвих висновків:

— що в Чахрі побутував поховальний обряд, пов'язаний із спалюванням небіжчиків; звичай цей давнім іранцям був мало властивий, зате поширений у індійців та слов'ян;

— що творці «Авести» несхвально ставилися до такого звичаю;

— що країні цій властива Істина-Аша; іранський термін аша тотожний санскритському арта, що спонукає звернути увагу на назву Аратта, а також пізнішу Артанію, пов'язані і з Україною, і з Пенджабом та Сіндом (давня назва Пенджабу також Аратта). Цілком можливо, що Артанія може тлумачитися як «Країна Арти», тобто «Країна праведності», а античні джерела неодноразово відзначають таку категорію щодо деяких племен Північного Причорномор'я. Місцерозташування Чахри достеменно не встановлене, припускається тільки, що це, можливо, місцевість у Хорасані /нинішній Іран/.

Серед 16 країн, створених Ахурамаздою, згадуються й такі, що тією чи іншою мірою виявляють стосунок і до України. Другою в списку значиться Ґава Согдійська, Согдіана, теж «Країна Бика», як і Таврика, і Волинь, і Русь, і Україна, а в Криму, зокрема, існувало місто Сугдея /нинішній Судак/, якому та її мешканцям сугдейцям чимало місця присвятила «Велесова книга».

Четвертою значиться Бахді — Бактрія, пізніший Балх. У зв'язку з чим згадується Болоховська земля в Україні, волохи/болохи та численні козацькі й сучасні українські прізвища Болох-Волох, Блох-Влох, Болоховець-Волоховець тощо.

Одинадцятою в списку йде країна «Хетумант променистий»; про неї мовиться, що тут Ахріман сотворив чаклунів-яту, яких не можна не співвіднести з племенем яду — одним із п'яти ведійських племен, згадуваних ще в «Рігведі»; вважається, що яду вирушили до Індії саме з Північного Причорномор'я. Пізніше, вже в «Махабгараті», фігурує Яду, родоначальник ядавів, що виявляють тотожність з літописними ятвягами. Яду, ім'я якого справді означає «провидець», «чаклун», «жрець», був сином брахманки Деваяні і царя—кшатрія Яяті, чиє ім'я співвідноситься з литовським яутіс — «бик». А якраз із ядавів походили, за епічною традицією, Крішна й Бальвір, поклоніння яким на різних рівнях рясно засвідчується в давній і сучасній Україні.

П'ятнадцятою названа Хапта-Хінду /інд. Сапта-Сіндгу або Сапта-Сіндгава, досл. «Семиріччя»/, яку дослідники пов'язують із Пенджабом, «П'ятиріччям»; Аратта індійських джерел охоплює Сінд і <126> Пенджаб, який «Велесова книга» знає під назвою Пандеб.

І останньою числиться країна біля витоків ріки Ранха, що правиться без правителів /ЗМ, 111–115/. Ранха «Авести» ототожнюється з річкою Раса «Рігведи». Відзначається, що ця країна без назви міститься «на краю світу», тобто, очевидно, далеко від місця, де записувалися «Рігведа» й «Авеста» — цілком може бути, що саме через це вона й названа останньою в списку. Є певні підстави пов'язувати авестійську Ранху та рігведійську Расу з українською Россю, яка концентрує довкола себе могутній індоарійський, ба навіть арійський пласт. В цьому плані показово, що і в «Рігведі» кілька разів згадуються «далекі краї». Зокрема, в цій пам'ятці мовиться, що Індра привів Яду і Турвашу до Індії з «далеких країв», а Яду, як ми вже знаємо, пов'язаний із ядавами та ятвягами. Ще в одному випадку «Рігведа» повідомляє, що демонічне плем'я пані викрало в Індри його корів — символи багатства й достатку, й сховало в «далеких краях» за річкою Раса /мовою хінді — Рас/. Остання згадка тим цікавіша, що в Черкаській області, коло Ржищева, є населений пункт Панікарча, а серед запорозьких козаків засвідчено ім'я та прізвище Панікар // Понікар, а в індійців також поширене прізвище Панікар, Паніккар.

Таким чином, наведені факти засвідчують, що від слова чакра творилися не тільки важливі соціальні терміни, але й імена і, що особливо важливо, назви. Що дає підстави пов'язувати з цим словом і назву Чигирин. Проте підстави для цього маємо й на українському грунті.

У самому Чигиринському полку є низка індоарійських прізвищ, пов'язаних як із Вішну-Крішною, Бальвіром/Бальдевом, ядавами, так і з іншими індійськими реаліями. Наведемо деякі з них.

Тиміш Білдей /РВЗ, 35; Бужинська сотня/. Старший брат Крішни Бальвір /Балвір, Балбір/ мав і ім'я Бальдев /санскр. Баладева, досл. «Могутній бог» або «Білий бог»/. Українським варіантом його є Білдей. Інший козак із подібним прізвищем — Федір Болудей — служив у Переяславському полку /343; Заворицька сотня/.

Сидір Баглай /54; сотня Потоцька/. Пор. прізвище Гопал Баглай — донедавна третього секретаря посольства Індії в Україні. Прізвище показове й тим, що поєднане з іменем Гопал /санскр. Гопала/, одним із імен Крішни, рясного серед запорозьких козаків уформі Гупал, Гупало, Гупалов, Гупаленко. І хоча в самому Чигиринському полку їх не засвідчено, вони є в сусідніх Полтавському, Миргородському та інших полках.

Маник Широніс /35; сотня Омельницька/. Санскр. манік — «коштовність», «перлина», «рубін» (СРС, 507). Пор.