Читати книгу - "Таємниці розкриває санскрит, Степан Іванович Наливайко"

Омелько Рева /59; Голтвинська сотня/, просто Рева — сотник Вереміївської сотні /46/, Микита Ревченко — козак тієї ж сотні /47/. Дружину Бальвіра // Бальдева звали Реваті, брата — Реват, батька — Райват, діда — Рева /усі імена пов'язані із значенням «багатство»/. Походила Реваті з Сураштри, де жили ядави і де виявляються гідронімно-топонімні паралелі з Україною.

Путренко Дмитро /58; сотня Голтвинська/. Санскр. путра /хінді — путр/ — «син» (СРС, 396). У Бужинській сотні служив козак Степан Синенко /35/, прізвище якого, очевидно, утворене не від «синій», а від «син». Пор. також прізвище юної художниці з Полтави — Путря, яка передчасно пішла з життя і основною тематикою картин якої була індійська.

Шуло Олекса /29; курінь Осавульський/, Шулик Іван — сотник Жаботинської сотні /39/. Санскр. шула «гостра або колюча зброя», «спис», «тризубець Шіви» (СРС, 652). Через шулу, свій атрибут і зброю Шіва мав епітет Шулін — «Тризубник», «Наділений тризубом». Син Шіви — бог війни Сканда-Картікея своїм атрибутом мав списа з тризубцем на вістрі. Санскр. шула споріднене з укр. шило.

Кудин Лазар /47; Вереміївська сотня/. Санскр. кунда тотожне яду // джаду — «чародій», «чаклун», «маг», «жрець». Епітети Вішну — Кунда, Кундера /пор. українські прізвища Кундера, Кундіренко/. Рукміні, дружина Крішни, народилася в Кундіні, столиці царства Відарбги. Місто Кудин наявне серед так званих Болоховських міст, які мають своїх індійських двійників. Різновид терміну кудин — чудин /пор. укр. чудо, чудеса, кудесник/.

Болоховець Радко /42; Смілянська сотня/. Той же корінь, тільки в слов'янській трансформації, що й у санскр. брах-, від якого утворений термін брахман — «жрець», «індуїстський священик» і який первісно означав «казати», «промовляти». Через що знаменита Болоховська земля означає Волхвовська, Жрецька земля. Терміни болох та волох тотожні, мають однакове походження і значення.

Перелік цей можна продовжити. Існування прізвища Кришненко у запорозьких козаків /наприклад, сотник Воронківської сотні Переяславського полку Богдан Кришненко /333/, два Івани Кришненки в різних сотнях Черкаського полку /64, 72/ передбачає існування й імені Кришн, від якого ці прізвища утворені. Наявність у тому ж Черкаському полку козака на ім'я Кришко Шамшур, де прізвище Шамшур має очевидну індійську паралель і означає Шабля, спонукає гадати, що ім'я Кришко і є тією ланкою, яка зв'язує його з Крішною. Козаки з іменами Кришко, Криско, Креско засвідчені й у <128> Чигиринському полку, скажімо, Криско Яненко /39; сотня Жаботинська/, Креско Напиводенко /57, сотня Голтвинська/. Фіксуються тут і прізвища Кришенко Грицько /29; курінь Осавулівський/, Крисенко Лесько /36; сотня Боровицька/, Крисенко Тимко /40; сотня Жаботинська/. Сюди ж лягає і прізвище Крищенко, похідне від Кришко.

Бальвір // Бальдев — Білобог, Крішна — Чорнобог, саме ім'я його означає «Чорний». Серед запорозьких козаків досить часті імена Білан, Білаш, Біляк, як і Черня, Чернега, Чорниш, Чорнята, сьогодні звичніші для українців як прізвища. У Жаботинській сотні Чигиринського полку служили козаки Онисько Білаш та Білаш Ничипоренко /40/. Іван Чернята — обозний Чигиринського полку /27/, Гнат Чорнята /35; Бужинська сотня/ та Панас Чорнишенко /45; Орлівська сотня/ — козаки. В Чигиринському полку засвідчено й прізвища Черниченко, Черненко, Білан, Білецький, Білушченко та інші.

Окремо слід сказати про прізвища Чорний та Білий. Прізвище Чорний особливо показове для Чигиринського полку — їх тут засвідчено 14, і за ними серед 16 полків «Реєстру» він посідає друге місце, поступившися лише Миргородському полку, де таких прізвищ 17. Третім і четвертим ідуть Полтавський полк — 12 і Канівський — 10. В той же час прізвище «Білий» зовсім відсутнє в Миргородському і Канівському полках, а в Полтавському та Чигиринському полках їх відповідно 2 і 5. Тобто прізвищ «Чорний» у цих чотирьох полках — 52 з усіх 98, засвідчених у 16 полках; на решту 12 полків їх припадає 46, менше половини. Що ж до прізвища «Білий», то їх у цих чотирьох полках — лише 7 з усіх 34 в шістнадцяти полках, тобто 1/5. З чого й висновок, що чигирино-полтавсько-миргородський регіон — ареал найбільшого поширення прізвища «Чорний», отже, й найбільшого поклоніння Чорнобогові // Вішну-Крішні. Поклоніння Білобогові-Бальдеву, чиїм атрибутом є плуг — землеробський символ, судячи з прізвища «Білий», тут було поширене мало, більше — трохи північніше від цього ареалу. Це й зрозуміло, бо Чорнобог — пастушницьке й воїнське божество, що й символізують лук і стріли, щит і шабля, данда й чакра — атрибути Вішну-Крішни.

У світлі цих фактів особливу увагу привертає епітет Вішну-Крішни — Чакрін із тим самим суфіксом — ін, що й у назві Чигирин /-ин/. Суфікс цей неабияк поширений у санскриті, особливо коли йдеться про богів та зброю, властиву їм. Про Шіву, чия зброя і атрибут тризубець-шула, вже мовилося — він має епітет Шулін, «Тризубник», «Наділений тризубом». Індра, чия зброя і атрибут громова стріла-ваджра, має епітет «Ваджрін», «Ваджрівник» «Наділений вадж<129>рою». Яма, чий атрибут і зброя кий-данда — Дандін, «Наділений києм-дандою» тощо. І саме епітет Вішну-Крішни — Чакрін, «Чакрівник», «Чакрун», «Наділений чакрою» виявляє найбільшу фонетичну і смислову відповідність назві Чигирин, хоча чакрін у санскриті має ще значення «самодержець, імператор, монарх», «правитель округи», «гончар», «олійник», «змія»(SED, 200)тощо.

Ця подібність епітета й назви буде ще більшою, коли зважити, що первісно назва козацької отолиці звучала не Чигирин, а Чигрин. Що засвідчує і відома поезія Тараса Шевченка «Чигрине, Чигрине…»

І якщо й сьогодні в українській міфології, фольклорі, пам'ятках, назвах, іменах та прізвищах простежується стільки слідів, пов'язаних із Вішну-Крішною, то наші предки, поза сумнівом, добре знали ці божества й поклонялися їм, яскравим свідченням чого є згадка про них у «Велесовій книзі» та існування і нині в Черкаській області міста Вишнопіль. Отже, наші предки знали й основний їхній символ — коло, колесо, диск, чакру, яка символізувала Сонце, захист, незалежну централізовану владу. Тому цілком природно, що в назві козацької столиці Чигирина могло відбитися слово чакра, сучасні різновиди якого в мові хінді /чакар, чаккар, чахар, чахр, чарх/ напрочуд близькі до чигир. Це не тюркське, а індоєвропейське слово, найдавніші писемні свідчення про яке маємо ще в «Рігведі» /чакра/, «Авесті» /чахра/, давньогрецькій /киклос/ та латинській /циклус/ мовах. <130>