Читати книгу - "Втікачка з Сутінкового світу, Марина Сніжна"

– Сподіваюся, ви маєте рацію… – зітхнула я. – А тепер розкажіть мені про тутешні порядки. Адже я тільки приблизно розумію, що собою являє цей ваш Кривавий Притулок.

– Звісно, ​​я розкажу. Тільки спершу доїш свій сніданок, – усміхнулася Базіана. – Тобі знадобляться сили, щоб процес переродження відбувався так, як треба.

– А це можна не пити? – я зиркнула на чашу.

– Ти маєш з’їсти і випити все.

– Принаймні, скажіть, що це! – приречено попросила я.

– Сік однієї з місцевих рослин – ганни. Спробуй, це смачно.

З підозрою дивлячись на осяяне усмішкою обличчя Базіани, я все ж таки ризикнула зробити ковток. Це справді виявився фруктовий сік. Трохи терпкий і занадто солодкий, але смачний. І він чудово бадьорив. До мене знову повернувся той самий приплив сил, який я відчувала, ледве прокинувшись. Я випила все до краплі і навіть подумала, що не відмовилася б від ще однієї порції.

– Сподобалося? – простягла Базіана.

– Дуже! – я обдарувала її вдячною посмішкою.

– Я рада.

Щось мені не сподобалися загадкові іскорки в її очах.

– Тільки не кажіть, що там був не лише сік! – напружено промовила я.

– Я додала туди трохи крові, – не стала цього разу приховувати жінка, і вміст шлунка ледь не попросився назад. – Тобі треба звикати до неї. Повір, скоро твоя спрага стане просто непереборною. Поки ж організму потрібно небагато. Зовсім без крові ти можеш навіть померти. Вона є ключовим елементом для того, щоб ти переродилася остаточно. Раніше, коли Володар створював своїх перших дітей, він не знав, як зробити цей процес успішним у всіх випадках. Багато хто вмирав. Одні не могли пересилити свій природний страх перед тим, що їм доведеться робити для виживання, і до останнього відтягували момент, коли треба харчуватися кров’ю.

Як я їх розумію!

– Такі вмирали дуже швидко.

Я судомно зітхнула. Невже доведеться подолати огиду, щоб і мене не спіткала така ж доля? Хоча якби я не знала, що до соку додали кров, то навіть не зрозуміла б нічого. Може, наступного разу треба просто не замислюватися над тим, що саме я п’ю?

– На початковому етапі переродження дуже важливе постійне підживлення кров’ю невеликими порціями. Ті ж, хто одразу пив надто багато, до пересичення, пізніше не могли себе контролювати. Ставали схожими на хижих тварин, що вбивають усіх підряд. Таких Володар знищував сам.

Мене навіть пересмикнуло. Наскільки ж жорстока це могутня істота, раз знищувала власні породження!

– Це розумна жорстокість, Тею, – Базіана спохмурніла.

– Я так  не думаю! – заперечила я. – Хто його взагалі змушував створювати вампірів?

– Він робив це, щоб вижити, – відповіла вона. – Коли Володар опинився у цьому світі, він був зовсім один. А панівна на той момент тут раса демонів відразу побачила в ньому загрозу. Знаєш, що тоді являв собою Сутінковий світ? Демонські клани розділили його на території, де правили, наче королі. Люди та інші істоти, які мешкали на їхніх землях, вважалися підвладними їм. Тих же, хто був небезпечний або не хотів підкорятися, безжально знищували. І ось у такому світі довелося вигризати своє місце Володарю.

– Так, нелегко йому, мабуть, довелося, – визнала я. – А як він узагалі сюди потрапив?

– Це так і залишилося для нас таємницею, – Базіана похитала головою. – Може, комусь зі своїх перших породжень він і розповів про це. Але іншим не вважає за потрібне розкривати свої таємниці. Ми навіть ніколи не бачили, як він насправді виглядає. Дехто взагалі вважає, що він всюдисущий. Може бачити та відчувати одночасно всіх нас.

– І ви у це вірите? – навіть мурахи побігли по шкірі.

– У мене було достатньо приводів переконатися в його можливостях, – голос Базіани здригнувся. – Тому так, я вважаю, що він майже всемогутній.

– Він не бог! – обурилася я. – Лише сильніша нечисть, ніж решта!

– Тсс! – Базіана з таким жахом глянула на мене, наче чекала, що Володар прямо зараз з’явиться нізвідки і покарає мене за зухвалість.

Мені мимоволі теж передався її страх, і я з підозрою оглянула кімнату. Але все було гаразд. Ніхто мені шию не скрутив і розрядом блискавки не вразив. Я потроху заспокоїлася.

– Гаразд, не говоритиму, що я думаю про вашого Володаря, – обережно сказала я. – Хоча у будь-якому разі йому мої думки і так відомі… Краще розповідайте далі.

Базіана похитала головою, але все ж таки продовжила:

– Демони відчули у ньому серйозну загрозу. Ще б пак, він був сильніший за їх наймогутніших представників. Але він був сам, а їх багато. Навіть найсильнішого супротивника можна перемогти кількістю.

– І тоді він почав створювати собі помічників?

– Саме так. Йому доводилося викрадати людей з демонських територій, щоб це зробити. Знаходити укриття, поки його нові породження набували сил.

– Стривайте! – я замахала руками. – Чорний Лорд… ну, я маю на увазі Атія, – пояснила я у відповідь на здивований погляд жінки, – казав, що вампіри можуть без проблем проникати у наш світ. То чому він туди не пішов? Набагато простіше було б там набрати помічників, а потім повернутися з цілим військом. Або взагалі не повертатися.