Читати книгу - "Втікачка з Сутінкового світу, Марина Сніжна"

– У тому й річ, – Базіана урочисто підняла вгору вказівний палець. – З якоїсь причини Володар – єдиний з вампірів, хто не може залишати Сутінковий світ. Багато хто вважає, що це його покарання за щось від могутнішої істоти, ніж він сам.

Я в приголомшенні роззявила рота. Скільки ж у світі дивовижних таємниць! Таких, що я навіть осягнути не можу.

– Але він упорався. Його армія вампірів та немертвих поступово розросталася. Багато хто загинув, але на їхнє місце приходили інші. Іноді цілі поселення людей на демонських територіях ставали немертвими і підкорялися лише волі господарів. Не замислюючись, вони йшли за них на смерть. Нехай люди не в змозі тягатися силою з демонами, але знову ж таки, має значення й кількість. Навіть наймогутніший демон не впорається з сотнями людей. А тим більше таких, що не бояться болю та смерті. Адже вони вже мертві!

Я уявила собі ці страшні війни. Орди живих мерців, що блукали цим світом і змітали все на своєму шляху. Прямо мороз по шкірі пішов!

– Демонам довелося піти на перемовини з Володарем.

– Розумне рішення, – щиро зауважила я.

– Врешті відбувся переділ територій Сутінкового світу. Вампірам тепер належить половина всіх земель разом з істотами, що їх населяють. Більшість немертвих було знищено, щоб не завдавати незручності живим. Демони також поставили своєю умовою обмеження чисельності самих вампірів. Кожен Господар, який ставав головою свого клану, міг поповнити його новим членом лише раз на сто років. Та й кількість самих Господарів не має бути занадто великою. Звичайно, навіть зараз відносини між вампірами та демонами залишаються натягнутими. Деякі клани ворогують, але це не набуває масового характеру. Завдяки Володарю все ще зберігається мир та порядок.

– Чому завдяки Володарю? – не погодилася я. – Сам би він нічого не зміг.

– Ти просто не розумієш, – Базіана сумно зітхнула. – Саме Володар живить нас усіх силою. Ми черпаємо її в нього. Якщо він помре, помремо ми всі. Точніше, зникне те, що робить нас вампірами.

– Стривайте! Хочете сказати, якщо помре Володар, ми всі перетворимося на людей?

Я поспішила прогнати крамольну думку, що промайнула в голові, доки Базіана її не почула. Навіть бар’єр спорудила про всяк випадок. Хоча навряд чи взагалі можливе те, про що я подумала. Вбити Володаря, щоб знову стати людиною! Схоже, я зовсім збожеволіла, раз навіть її припускаю. Це виявилося не під силу навіть демонам. Усім їхнім кланам. Тож я зітхнула і визнала цю ідею абсолютно безглуздою. Знову подивилася на Базіану.

– Багатьом з нас уже понад сто років, – нагадала жінка. – Як гадаєш, на що ми перетворимося, коли знову станемо людьми? Від найстаріших з нас і кісток не залишиться. Лише порох. Але річ навіть не в цьому. Ти сама незабаром зрозумієш, наскільки більше тобі зараз доступно. А твоя сила лише зростатиме з кожним прожитим днем! Ніхто з нас не погодився б знову стати людиною з власної волі.

Ну, я не стала б так казати! Ось я навіть дуже хотіла б!

– Але повернемося до того, що ти маєш знати, – трохи спохмурніла Базіана. – А то щось я відволіклася. Кривавий Притулок був створений, щоб допомогти переродженим якомога безболісніше завершити перетворення. А також навчитися керувати своєю силою, звикнути до нового стану, пізнати повною мірою його переваги.

– Чому на чолі Притулку поставили саме Гілеру? – не витримала я. – Вона не здається такою вже доброю наставницею.

Жінка знову вразилася тому, що я висловлюю подібні думки без жодного страху. Це виразно читалося на її обличчі. Я могла б їй пояснити, що в моєму випадку мовчання не допоможе. Все одно мої думки стають загальним надбанням. То чому б не знайти в собі сміливість висловлювати їх уголос? Та й тим більше Гілера мене і так ненавидить. Щоправда, незрозуміло, за що. Гірше все одно не буде! Але говорити це я все ж таки не стала.

– Гілера – одна з перших породжень Володаря, – сухо сказала Базіана. – І моя Господарка.

Я трохи знітилася, усвідомивши, що ця жінка, яка видавалася найнормальнішою з усіх, кого зустріла в Притулку, явно не поділяє моїх почуттів. Може, навіть щиро прив’язана до своєї Господарки.

– Так і є, – підтвердила жінка. – Гілера обрала мене, коли я стояла на порозі смерті. Вмирала від невиліковної хвороби, проти якої виявилися безсилими найкращі лікарі. І це попри всю могутність мого батька-лорда.

– Коли це було? – тихо запитала я.

– Якщо тебе цікавить мій вік, то вампіром я стала понад шістсот років тому.

Мої очі округлилися. Схоже, вона ненабагато молодша за Чорного Лорда.

– Усі члени клану Гілери присвятили життя Кривавому Притулку, – продовжила Базіана. – Ми стежимо, щоб довірені нам підопічні пройшли цей процес якомога легше. Виконуємо роль їхніх наставників.

Ось з неї вийшла чудова наставниця, на відміну від Гілери! Терпляча, доброзичлива, чуйна. Я сама дивувалася тому, що зовсім не боюся її, нехай навіть вона шістсотлітня вампірка. Напевно, вампіри також бувають різні! Хоча чому я відокремлюю себе від них? Адже я тепер майже така сама. Від цієї думки на серці стало тоскно.

– Все буде добре, дівчинко, – вірно вловивши мій настрій, промовила Базіана і погладила мою руку. – А зараз відпочивай. Тобі треба багато чого обміркувати. Продовжимо пізніше.