Читати книгу - "Морочист, Оскар Бласт"

Я злегка підштовхнув Діану вперед і вона впевнено пішла сходами, залишаючи на запилених сходинках мокрі сліди.

Ми вийшли на поверхню. Біля переходу на широких перилах сидів уже знайомий мені хлопець, з яким Самійленко розмовляв перед спуском у метро. Трохи віддалік біля чорного авто стояли ще троє молодиків, але вони були так захоплені переглядом якогось фільму на портативному віртекрані в руці одного з них, що зовсім не звернули на нас уваги. Хлопець кинув на нас погляд і насторожено спитав:

- А де Євген Тарасович?

- Пан Самійленко буде за десять хвилин, сказав, щоб ми йшли й не чекали на нього. Має важливі справи! – Діана була бездоганна у своїй гоноровості. – І, до речі, наказав вам спуститися до нього, має якесь доручення!

- Що, справді? – здивувався хлопець. – Але ж...

- Це недалеко, саме в переході, а не в метро, - промовила дівчина. – Ми тут почекаємо, - і в її голосі прозвучала така впевненість, що хлопець знизав плечима, зіскочив з перил і почимчикував сходами вниз.

Як тільки він зник за рогом, ми з Діаною миттєво рвонули через дорогу від метро, промчали між двома висотками і заглибились у двори будинків, схожих один на одного, як близнюки. Наш шлях лежав у десятий район, до схимців.