Читати книгу - "ВІртуозна Гра, Оскар Бласт"

Платон знову йшов у район «Галки» до будинку Фреда, вже наперед купивши собачий корм, бо знав, що там може бути той охоронець, відео котрого він виклав у Віртаграм. Хлопець на ходу знову придумував якусь акцію для домашніх улюбленців. 

«Треба не забути також ще раз спитати про Ембері», - нагадував сам собі Платон, гарячково роздумуючи, де ж може бути її тіло. Після Фреда Платон збирався поїхати за адресою фірми, де працювала Ембері, може, там зможе щось нове дізнатися про неї. Її хоч і звільнено, але, можливо, там є люди, які що-небудь про неї чули. Адресу вчора хлопець кинув у нотатник та джіпіес-планувальник. Віртуальний офіс «Кристалу» фіксувався в центрі міста в одній із двох «лампочок», як називали в народі високі опуклі будинки, що стояли поряд, частково в’їжджаючи один в одного, наче триде-пазли. 

Справді схожі на лампочки, котрі поставили на торець, ці будинки повністю були зайняті діловими центрами, великими й дрібними офісами й були рухомі – крутилися навколо своєї осі й за добу робили повний оберт так, що працівники офісів протягом дня мали за вікном міський пейзаж, який увесь час зсовувався, змінювався, а частину доби взагалі за вікнами вмикалися голограми пейзажів, бо будинок прокручувався всередині свого хмарочоса-сусіда. 

Платону пощастило, на воротах пропускного пункту стояв знову той же охоронець, котрий засвітився у відео хлопця минулого разу. А побачивши молодого чоловіка, який цілеспрямовано крокував до воріт «Галок», почав спочатку придивлядатися, а потім, ще за метрів десять до того, як Платон підійшов до воріт, широко заусміхався, наче старому доброму знайомому: 

- Кого я бачу! Привіт! Режисер-зоолог! Чи як там? Кінолог? Правильно? Чоловіче, ти зробив мене знаменитим! 

Охоронець аж підстрибував, поспішаючи розповісти Платонові свої втішні новини: 

- Ти знаєш, що твоє відео стало вірусняком? І я тепер відомий на всю Україну? З моїм обличчям купа мемів! Я модний в цьому сезоні "мемокреатор"! Так, по-моєму це називали у Віртаграмі. Дружина в шоці! Вона веде якусь сторіночку про вирощування фіалок, то копирсається вже років зо два – і результату нуль! А твоє відео залетіло на ура! Дякую, мені навіть зарплату підняли! В нашу охоронну службу тепер черга на два місяці вперед! І на вакансії, і на надання послуг! Ти крутяк! 

Охоронець запально схопив і почав трясти Платонові руку, вкладаючи в потиск всю радість і силу свого захоплення Платоновим вчинком.  

- Добрий день, я... е-е-е... дуже радий, - відповів Платон, дивуючись такій радості від сумнівної слави. – Я по роботі прийшов. Знову доставка собачого корму Фреду Комашевському. 

- Звичайно, звичайно, - заметушився охоронець. – Мене Вассер звати, якщо що. У вірті. А тебе я знаю, Платон. Я підписався на твій акаунт у Віртаграмі! Взагалі-то я Василь, але Вассер краще звучить, правда? Це буде нік на віки! Дітям розповідатиму про свою славу! – охоронець із замріяним обличчям відчинив Платонові ворота, і хлопець ступив за поріг. 

- Агов, Платоне, ти... Цеє.., - Вассер раптом зам'явся і трохи порожевів, - може, мене ще раз знімеш, на відео... Про собачок... 

Платон зареготав всередині себе, ледве стримуючись, скинув з плеча наплічник і дістав пачку собачого корму. 

- Добре, без проблем, тримай отак, і щось скажи! 

Хлопець тицьнув охоронцю пачку корму і навів на нього смартфон. 

- Е-е-е... А що казати? – спитав розгублено охоронець. – Про собачок? 

Він міцно притиснув пачку корму до грудей, другою рукою гарячково пригладжуючи п’ятірнею настовбурчене волосся.   

- Так, про собачок, - ледве стримався Платон, щоб не розреготатися. 

- Собачки наші друзі! – почав Вассер невпевнено, зробивши серйозне обличчя. – Ми цеє... Любимо собачок... Е-е-е... Дуже. 

На більше, очевидно, Вассера не вистачило. Він замовк. 

- Добре, дякую! – Платон швидко понатискав щось у своєму смартфоні й повідомив Вассеру, видираючи з його зчіплених від хвилювання мертвою хваткою пальців собачий корм. – Я вже виклав відео. І тобі кинув! Дружині привіт! 

Хлопець закинув наплічник на плече і пішов до будинку Фреда, лишивши за спиною абсолютно щасливу людину, яка тицяла вже щось на своєму смартфоні, бурмочучи під ніс: «Ото буде прикол, якщо я поб'ю свій попередній рекорд! Шеф буде в шоці!»...