Читати книгу - "Як народжуються емоції"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Колективна інтенціональність необхідна для соціальної реальності, але недостатня. Деякі тварини здатні до рудиментарної форми колективної інтенціональності без соціальної реальності. Мурахи працюють разом з метою спільної діяльності, як і бджоли. Зграї птахів та косяки риб рухаються синхронно. Деякі групи шимпанзе використовують інструменти, наприклад палички для виколупування й поїдання термітів та великі камені для розколювання горіхів, використання яких передається нащадкам. Як виявилося, шимпанзе навіть засвоюють поняття «Інструмент», усвідомлюючи, що різні на вигляд предмети можна використовувати зі спільною метою — наприклад, отримати їжу за допомогою якогось предмета в руках, на кшталт дерев’яної палички або викрутки.
Однак люди є унікальними створіннями, бо наша колективна інтенціональність охоплює психічні поняття. Ми можемо подивитися на молоток, бензопилку чи льодоруб та категоризувати їх усі як «Інструменти», а потім передумати й категоризувати їх усі як «Знаряддя вбивства». Ми можемо покласти на них функції, що в іншому разі не існували б, таким чином вигадавши реальність. Ми здатні на таке чаклунство, бо маємо другу передумову соціальної реальності — мову.
Жодні інші тварини не мають колективної інтенціональності в поєднанні зі словами. Звісно, декілька видів тварин усе ж мають якесь символічне спілкування. Відомо, що слони спілкуються за допомогою низькочастотного голосового бурчання й трубіння, що може розноситися більш ніж на кілометр. Деякі великі мавпи використовують якимось обмеженим чином мову жестів на рівні дворічної людської дитини, що зазвичай так чи інакше пов’язане з отриманням винагороди. Але лише люди мають мову й колективну інтенціональність водночас. Ці дві здібності складним чином надбудовані одна на одній, дозволяючи людській дитині самостійно завантажувати поняттєву систему в мозок, змінюючи в процесі цього налаштування. Ця комбінація також дозволяє людям категоризувати спільно, що є основою спілкування та суспільного впливу.
Як ми дізналися з розділу 5, слова запрошують нас формувати поняття, групуючи разом з певною метою фізично несхожі між собою речі. Труба, литаври, скрипка та військова гармата не мають на вигляд нічого схожого, але фраза «музичний інструмент» дозволяє нам вважати їх подібними для досягнення певної мети на кшталт виконання урочистої увертюри Чайковського «1812 рік».
Слово «страх» групує разом різноманітні випадки, що передбачають широкий спектр рухів, інтероцептивних відчуттів та подій у світі. Навіть діти, які ще не вміють говорити, використовують слова для формування понять про м’ячики та брязкальця за умови, що ці слова навмисно промовляються живими людьми.
Слова також є найбільш ефективним обхідним шляхом для передачі понять, спільних для тієї чи іншої групи. Наприклад, коли я замовляю піцу, то ніколи не спілкуюсь отак:
Я: Доброго дня, прийміть, будь ласка, замовлення.
Голос у слухавці: Звісно, чого бажаєте?
Я: Такий шматок тіста, пласко розкатаний у формі кола чи іноді прямокутника, з томатним соусом та сиром зверху, випечений у дуже гарячій духовці достатньо довго, аби сир розплавився, а скоринка підрум’янилася. Щоб їсти.
Голос: З вас 9 доларів 99 центів. Готово буде, коли велика стрілка дійде до дванадцятої, а маленька — до сьомої.
Слово «піца» суттєво скоротило б цю телефонну розмову, бо ми маємо спільний досвід, а отже, спільне знання щодо піци в нашій культурі. Окремі властивості піци я б описувала лише для того, хто ніколи не мав справи з нею раніше й для кого було б складно зрозуміти піцу за її властивостями.
Слова також мають силу. Вони дозволяють нам доставляти ідеї безпосередньо в голову іншої людини. Якщо я посаджу вас на стільці абсолютно нерухомо і скажу вам слово «піца», нейрони у вашому мозку автоматично змінять схему свого збудження, роблячи передбачення. У вас може навіть початися слиновиділення, поки ви моделюєте смак грибів та пепероні. Слова забезпечують нам нашу власну особливу форму телепатії.
Слова також заохочують умовивід: виявляють наміри, цілі та переконання інших. Як ми розглядали в розділі 5, людські діти засвоюють важливу інформацію, що зберігається у свідомості інших людей, і слова є засобом отримання висновку з цієї інформації.
Звичайно, слова — не єдиний спосіб повідомлення понять. Якщо я заміжня й хочу показати це світові, то не маю ходити скрізь, повторюючи: «Я заміжня, я заміжня, я заміжня». Я можу просто носити обручку, найкраще з кількома величенькими діамантами в ній. На півночі Індії я могла б носити бінді (червону цятку) на лобі. Так само, якщо я щаслива, то не потребую слів, аби це повідомити. Я можу просто усміхатися, й інші люди навколо зрозуміють мене завдяки колективній інтенціональності, у міру того як у їхніх мізках піде потік передбачень. Коли моя донечка була дошкільнятком, мені достатньо було лише розширити очі, щоб застерегти її від шкоди. Не було потрібно жодних слів.
Проте для ефективного засвоєння поняття вам знадобиться слово. Колективна інтенціональність вимагає, щоб усі в групі мали аналогічне поняття, чи то «Квітка», чи «Бур’ян», чи «Страх». Випадки кожного з цих понять широко варіюють, маючи небагато статистичних закономірностей у своїх фізичних властивостях, але всі члени групи повинні якимось чином засвоїти ці поняття. Як не крути, але таке засвоєння потребує слова.
Що ж іде першим, поняття чи слово? Це питання нескінченних наукових та філософських дебатів, і тут ми відповіді на нього не дамо; проте зрозуміло, що люди формують певні поняття ще до пізнання слова. Як ми зазначили в розділі 5, протягом лише кількох днів після народження діти швидко засвоюють перцептивне поняття обличчя, не знаючи самого цього слова, бо обличчя мають статистичну закономірність: два ока, ніс та рот. Аналогічним чином ми розрізняємо поняття «Рослина» і «Людина», не потребуючи для них слів: рослини фотосинтезують, а люди ні. Відмінність тут не залежить від сприймача, хоч як ці два поняття називалися б.
З іншого боку, певні поняття таки вимагають слів. Розгляньмо категорію «Уявні телефони». Ми всі бачили, як діти тримають біля вуха якийсь предмет і говорять у нього, імітуючи поведінку в ході телефонної розмови їхніх батьків. Вибір предмета широко варіює: це може бути банан, просто долонька, чашка, навіть дитяча ковдрочка. Ці випадки не мають статистичних закономірностей, проте батько може простягти своєму маленькому синові банан і сказати: «Дзинь, дзинь, дзинь, це тобі», — і цього буде досить для спільного розуміння подальших дій. З іншого боку, якщо ви не знаєте поняття «Уявні телефони» і побачите дворічну дитинку, що притискає до вуха іграшкову машинку та говорить у неї, то побачите лише маля, яке балакає з іграшкою біля голови.
Аналогічно, поняття емоцій найлегше засвоїти за допомогою назв емоцій. Ви вже знаєте, що категорії емоцій не мають відповідних відбитків в обличчі, тілі чи мозку. Це означає, що
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Як народжуються емоції», після закриття браузера.