Читати книгу - "Принади життя чорної відьми, Кілі Каель"

 А поки що вона збиралася зайнятися своїми прямими обов'язками – знищувати магічну погань, змушуючи власну силу співати від захоплення. Купол був міцний, а тому, вона кивнула Кігтю, давши сигнал для рішучих дій. Тихо, швидко і без зайвої метушні, навколо будинку кружляли тіні, просочуючись усередину. Повільно в кожному вікні, де загрозу було усунуто, гасли свічки. Тихо, зв'язаними і знерухомленими, на підлозі лежали всі відвідувачі, працівники і господиня борделю, деякі зовсім знепритомніли. Це і на краще, відьма щиро побоювалася опору одержимих. Вони могли серйозно поранити людей.

Тихий свист сповістив, що вхід вільний. І, не знімаючи капюшона, Каліста переступила поріг під руку з Кігтем.

Всіх зв'язаних акуратно поклали в ряд, що виглядало досить мило.

- Каміль, любий, давно не бачилися. Ось не втримався, вирішив перевірити, як ти справи ведеш. І що я бачу? - гаркнув Кіготь, обертаючись у бік чоловіка. – Фросте, що там?

- Семеро чоловіків, четверо дітей та жінки… вони у поганому стані…

- Про що ти думав, Каміль? – зітхнув Кіготь, наблизившись до чоловіка.

 - Пробач, я все віддам, обіцяю, всі гроші. Тільки не вбивай! - жалібно захникав чоловік, намагаючись викрутитися з полону мотузок, поки ватажок наближався.

- Ти так і не зрозумів? Справа не в грошах, - скривився у відповідь, хитаючи головою.

Те, що сталося потім, було... боляче. Тепер Каліста розуміла, за що чоловік отримав своє прізвисько. Саме металевими кігтями, повільно, він виймав серце зрадника, під звуки несамовитих криків, поки той не затих, видихаючи востаннє.

Ось чому його боялися, людину з принципами, але без жалю.

Каліста хоч і була жінкою, але не особливо вразливою – роки життя давались взнаки. А тому, не гаючи часу, випустила силу, знищуючи нечисть, що поселилася в тілах чоловіків і жінок. Брудні тварюки: жадібність, жорстокість і порочність, зведені в абсолют, зараз корчилися разом із тілами, у яких мешкали.

Сила лилася під звуки стародавніх заклинань, випалюючи мерзоту і зло, змушуючи вигинатися в конвульсіях своїх носіїв. Вирвалася з рук відьми, на допомогу господині, змія, обплітаючи та знерухомлюючи своїх жертв. Змовкло все довкола. І навіть досвідчені бійці не наважувалися ворухнутися, з жахом спостерігаючи за роботою чорної відьми.

Коли з некросами було покінчено, Каліста опустилася на стілець, перепочити. Все ж таки втомилась, чай не хрестиком вишивала - всю себе віддавала роботі. І, промацуючи силою будинок, бачила, як починають біснуватись полтергейсти – духи, що прагнуть помсти. І не витрати вона так багато сил на знищення нечисті, розвіяла б примар у ту саму хвилину. Та тільки сил дуже багато віддала, не розрахувала. А тому, піднявшись, намалювала пентаграму на дерев'яній підлозі і, уколовши палець, залишила кілька крапель у її центрі.

Пентаграма спалахнула світлом, приймаючи жертву. Сила вітром рвонула убік, коли слова заклику пролунали з вуст відьми. Рвонули духи назустріч Калісте, почувши поклик, і завмерли під силою заклинань.

- Силою темряви й ночі, до світанку, даю вам волю і владу помститися кривдникам завданої шкоди і заспокоїтися.

Немов громом здався стукіт палиці, що завершив обряд. Впав захисний купол. Здійнялися примари, змусивши почути і побачити себе навіть простим смертним. Першими їхніми жертвами стали працівники борделю, відчувши повною мірою все, що колись робили з померлими. В ці хвилини вони напевно благали про смерть, бо разом посивіли, виючи від болю. Таке покарання чекало всіх, хто насмілився поглумитися над душами, тому що прощення і співчуття їм було не відомо.

Смикнулися в страху вояки, вперше за багато років, відчувши свою безпорадність. Адже тут ніяка зброя не допоможе - з повітрям особливо не поборешся.

Каліста зітхнула, дивлячись з-під капюшона на чоловіків, що топталися, явно мріючи забратися подалі звідси. Ось ця картина для відьми була набагато звичнішою. Що ж, тепер і честь треба знати.

 - Прибрати тут потрібно добре, мага світла запросити, очистити місце, щоб фонити перестало. І все повернеться до норми. Свою роботу я виконала. Нечисть знищила, духи до ранку помстяться і вирушать за грань. Так що договір є договір, Кіготь. Плати за допомогу.

- Як скажеш, відьмо. Підлікуємо, приведемо до ладу, сама вирішиш, кого забрати, як домовлялися, - посміхнувся Кіготь, згадавши про обіцяних чоловіків. – А пташку так віддам. За добру роботу.

- Домовилися, - кивнула відьма, розвернувшись і попрямувавши до виходу.

Втомлена і без сил, вона не встигла відбити напад Кігтя, не помітила, як, наче підлетівши, чоловік притис до себе здобич і припав до губ. Як з туману, крізь пристрасть поцілунку, Каліста почула звук клацання і відчула холод металу на своїх зап'ястях.

Разом з панікою і усвідомленням власної дурості, прийшло розуміння того, що силу вона не відчуває. А наручі – магічні. І не стримавшись, розсміялася. Нерви були аж надто розхитані. Ну, треба ж було так легко попастися?!