Читати книгу - "Гола економіка. Викриття нудної науки"

Це підтверджують цифри. Економіка США створила десятки мільйонів нових робочих місць за останні тридцять років, включно з усім сектором Інтернет. (Рецесія, що почалася 2007 року, також знищила чимало робочих місць.) Мільйони жінок вийшли на ринок робочої сили в другій половині ХХ століття, і все ж показник безробіття у нас усе ще дуже низький, за історичними стандартами, принаймні до початку нинішнього спаду. Так само величезні хвилі іммігрантів накочувалися на Америку в пошуках роботи протягом нашої історії без довготривалого зростання безробіття. Чи існують короткотермінові звільнення? Звичайно, деякі працівники втрачають роботу чи отримують зменшену зарплатню, коли змушені конкурувати з новачками на ринку робочої сили. Однак створюється більше робочих місць, ніж втрачається. Пам’ятаймо, нові працівники повинні витратити свої доходи десь в економіці, створюючи попит на інші товари. Економічний пиріг стає більшим, а не просто перерозподіляється.

Ось вам інтуїція: уявімо собі сільськогосподарську громаду, у якій численні сім’ї володіють землею й обробляють її. Кожна сім’я виробляє цілком достатньо, щоб прокормити себе; нема надлишкового врожаю чи необробленої землі. Кожен у цьому поселенні має достатньо їжі. З іншого боку, ніхто не живе особливо чудово. Кожна сім’я витрачає багато часу на виконання хатніх робіт. Вони виготовляють свій одяг, вчать своїх дітей, роблять і ремонтують свій реманент і т. д. І тут з’являється чоловік у пошуках роботи. За першим сценарієм цей чоловік нічого не вміє. Зайвої землі для обробітку немає, тож громада каже йому йти геть. Може, вони навіть куплять йому квиток в один кінець на потяг. У цьому поселенні «немає робочих місць».

Сценарій другий: чоловік, що прийшов до поселення, має докторський ступінь з агрономії. Він розробив новий тип плуга, що підвищить урожай зерна. Він продає цей плуг фермерам в обмін на невелику частку їхнього врожаю. Усім вигідно. Агроном може утримати сам себе, фермери мають більше продуктів, навіть сплативши за цей новий плуг (інакше вони б не купляли його). І ця громада створила нове робоче місце: продавець плугів. Досить скоро на цій залізничній станції виходить тесля. Він пропонує виконувати ту роботу, яка відбирає у фермерів час, потрібний для догляду за рослинами. Врожаї знову зростають, бо фермери можуть більше часу присвячувати роботі на полі. І створюється ще одне робоче місце.

Тепер фермери вирощують більше, ніж фактично можуть спожити самі, тому вони «витрачають» надлишок для того, щоб найняти вчительку. Це ще одне робоче місце. Вона навчає дітей, виховуючи нове покоління фермерів, що матимуть кращу освіту і будуть продуктивнішими, ніж їхні батьки. З часом наше уявне фермерське поселення, де «не було» робочих місць на початку цієї вправи, отримує письменників, пожежників, професійних гравців у бейсбол і навіть інженерів, що розробляють iPhones і Margarita Space Paсks. Це — економічна історія Сполучених Штатів на одну сторінку. Зростання рівнів людського капіталу дало змогу аграрній країні розвинутися в такі складні й багаті форми, як Мангеттен і Кремнієва долина.

Звичайно, шлях не встелений трояндами. Припустімо, один із наших найосвіченіших фермерів розробляє плуг, що дасть ще більший урожай, витісняючи першого продавця плугів з бізнесу — творча деструкція. Дійсно, цей технологічний прорив у короткій перспективі знищує одне робоче місце. Однак у довготривалій перспективі поселення все ж розвиватиметься. Пам’ятаймо, що тепер усі фермери стали багатшими (якщо вимірювати збільшенням урожаю зерна), що дає їм змогу найняти безробітного агронома, щоб робити ще щось, наприклад, створювати нові гібридні зерна (що ще більше збагатить поселення). Технологія звільняє працівників у короткостроковій перспективі, однак не веде до масового безробіття в довготривалій. Навпаки, ми стаємо багатшими, що створює попит на нові робочі місця ще десь в економіці. Звичайно, освічені працівники отримують у цьому процесі значно більше, ніж неосвічені. Вони гнучкіші в економіці, що швидко змінюється, і це дає їм змогу залишатися на плаву після творчої деструкції.

Людський капітал означає щось значно більше, ніж просто зароб­ляння більше грошей. Він робить нас кращими батьками, краще поінформованими виборцями, знавцями мистецтва й культури, здатними насолоджуватися плодами життя. Він може покращити наше здоров’я, оскільки ми маємо кращу їжу й робимо більше вправ. (До речі, хороше здоров’я — важлива складова людського капіталу.) Освічені батьки більш імовірно садовитимуть своїх дітей в авто у спеціальні дитячі крісла й учитимуть їх розрізняти кольори та літери до того, як вони підуть до школи. У країнах, що розвиваються, вплив людського капіталу може бути ще глибшим. Економісти виявили, що рік додаткового навчання для жінки в країні з низькими доходами веде до зменшення ймовірності смерті її дитини в перші п’ять років життя на 5—10 %[132].

Подібним чином наш загальний обсяг людського капіталу — усе, що ми знаємо як люди, — визначає, наскільки ми розвиваємося як суспільство. Ми отримуємо вигоду від того, що знаємо, як запобігти поліомієліту чи зробити нержавіючу сталь, навіть якщо, напевно, ніхто з тих, що читають цю книгу, не може зробити цього, якщо його закинути на безлюдний острів. Економіст Ґері Бекер, якому дали Нобелівську премію за його роботи в галузі людського капіталу, стверджує, що загальний ком­плекс освіти, навчання, вмінь і навіть здоров’я людей становить близько 75 % добробуту сучасної економіки. Не діаманти, будинки, нафта чи модні сумочки, а те, що ми носимо в наших головах. «Ми повинні насправді називати нашу економіку — економікою людського капіталізму, оскільки вона такою і є, — казав містер Бекер у своїй промові. — Хоча всі форми капіталу — фізичний капітал, такий, як машини й заводи, фінансовий капітал і людський капітал — важливі, людський капітал найважливіший. Дійсно, в сучасній економіці людський капітал, по суті, є найважливішою формою капіталу для створення добробуту й розвитку»[133].

Існує вражаюча кореляція між рівнем людського капіталу країни та її економічним процвітанням. Водночас є вражаючий брак кореляції між природними ресурсами і стандартами життя. Країни на зразок Японії та Швейцарії належать до числа найбагатших у світі попри відносно бідні запаси природних ресурсів. Країни типу Нігерії навпаки: неймовірно багаті запаси нафти мало впливають на стандарти життя нації. У деяких випадках мінеральне багатство Африки профінансувало криваві громадянські війни, що в іншому випадку не відбувалися б. На Близькому Сході Саудівська Аравія має найбільше нафти тоді, як Ізраїль без значних природних ресурсів має вищі доходи на душу населення.

Високий рівень людського капіталу створює доброчесне коло: батьки з хорошою освітою суттєво інвестують у людський капітал своїх дітей. Низький рівень людського капіталу має зворотний вплив. Неблагополучні батьки виховують неблагополучних дітей, це вам скаже будь-який учитель публічної школи. Містер Бекер зазначає: «Навіть невеликі відмінності серед дітей у підготовці, яку дають їм