Читати книгу - "Гола економіка. Викриття нудної науки"

Чому людський капітал має таке значення? Почнімо з того, що людський капітал пов’язаний із однією з найважливіших ідей в економіці: з продуктивністю. Продуктивність — це ефективність, з якою ми вкладені зусилля перетворюємо на результат. Іншими словами, наскільки добре ми робимо свою справу? Скільки часу робітник автозаводу в Денвері витрачає на виробництво автомобіля — 2 тисячі годин чи лише 210? Скільки кукурудзи виростить фермер у штаті Айова на площі в один акр — тридцять бушелів[135] чи 210? Чим більш ми продуктивні, тим багатші. Тут прості міркування: в одній добі завжди буде 24 години, і чим більше ми виробимо за цей час, тим більше отримаємо безпосередньо чи через продаж комусь в обмін за інший товар. Виробництво частково визначається природними ресурсами — легше вирощувати пшеницю в штаті Канзас, ніж у Вермонті, однак у сучасному світі на продуктивність більше впливає технологія, спеціалізація й уміння, — усе те, що є функцією від людського капіталу.

Америка багата, бо американці продуктивні. Ми нині процвітаємо більше, ніж у будь-який інший період історії, бо ми кращі у виробництві товарів і послуг, ніж будь-коли в минулому, включно з такими речами, як охорона здоров’я й розваги. В основі лежить те, що ми працюємо менше, а виробляємо більше. У 1870 році типова сім’я мала працювати 1800 годин лише для того, щоб забезпечити себе продуктами, а нині це забирає близько 260 годин роботи. Протягом ХХ століття середній робочий рік скоротився з 3100 годин до 1730. При цьому реальний валовий внутрішній продукт (ВВП) на душу населення — з поправкою на інфляцію це в середньому те, скільки кожен з нас виробляє, — збільшився з 4800 доларів до 40 тисяч. Навіть бідні живуть дуже добре, за історичними стандартами. Межа бідності нині лежить на рівні доходу, який був характерний найвищим 10 % за розподілом доходів століття тому. Джон Мейнард Кейнс якось зазначив: «У довготривалій перспективі продуктивність — це все».

Продуктивність — поняття, що походить з «гучного звуку всмоктування» Росса Перро. Коли він брав участь у президентських виборах 1992 року як незалежний кандидат, однією з його головних тез була опозиція до Північноамериканської угоди про вільну торгівлю (NAFTA). Перро стверджував, що якщо ми відкриємо кордони для вільної торгівлі з Мексикою, мільйони робочих місць перемістяться на південь від кордонів. Чому б фірмі не перебратися до Мексики, якщо середньостатистичний мексиканський заводський робітник отримує лише частинку тієї зарплатні, яку платять американцеві? Відповідь — продуктивність. Чи можуть американські робітники конкурувати з іноземними, які отримують половину або й менше від їхніх заробітків? Так, більшість із нас може. Ми виробляємо більше, ніж мексиканські робітники — набагато більше в більшості випадків, — бо ми маємо краще здоров’я, ми маємо більший доступ до капіталів і технологій, і тому, що ми маємо ефективніші урядові інститути й кращу публічну інфраструктуру. Чи може в’єтнамський селянин із двома роками навчання у школі виконувати вашу роботу? Напевно, ні.

Звичайно, є галузі, у яких американські працівники не настільки продуктивні, щоб виправдати свої відносно великі заробітки, наприк­лад, виробництво текстилю і взуття. Є галузі, де потрібна відносно некваліфікована робоча сила, що в цій країні дорожча, ніж у країнах, що розвиваються. Чи може в’єтнамський робітник зшити баскетбольні кросівки? Так, і за значно меншу платню, ніж американський мінімум. Американські фірми шукатимуть «аутсорсингу» робочої сили в інших країнах лише тоді, коли зарплатня в цих країнах низька порівняно з тим, що ці робітники виробляють. Робітник, який коштує одну десяту і виробляє одну десяту, — не дуже приваблива оборудка. Робітник, який коштує одну десяту, а виробляє половину, напевно, приваблює більше.

Хоча Росс Перро застерігав, що більшість економіки США емігрує до Гвадалахари, основні економісти прогнозували, що NAFTA матиме помірний, але позитивний вплив на працевлаштування в Америці. Деякі робочі місця будуть втрачені в конкуренції з Мексикою, але більше робочих місць буде створено, коли експорт у Мексику зросте. Уже більше десяти років реалізується NAFTA, і саме так і трапилось. Економісти вважають, що загальний вплив на працевлаштування був позитивним, хоча й дуже малим відносно розмірів економіки США.

Чи житимуть наші діти краще, ніж ми? Так, якщо вони будуть продуктивніші, ніж ми, що відбувалося протягом всієї історії Америки. Саме зростання продуктивності поліпшує наші стандарти життя. Якщо продуктивність зростає на 2% за рік, ми кожного року ставатимемо на 2 % багатшими. Чому? Бо ми вкладатимемо ті самі зусилля й отримуватимемо всякої всячини на 2 % більше. (Або ми вироблятимемо стільки ж, але вкладатимемо на 2 % менше ресурсів.) Однією з найцікавіших дискусій в економічній науці є питання, чи відбулося в американській економіці різке збільшення темпів зростання продуктивності. Деякі економісти, у тому числі й Алан Ґрінспен, який був головою Федеральної резервної системи, стверджували, що інвестиції в інформаційні технології дали стабільно вищі темпи зростання продуктивності. Інші, такі, як Роберт Ґордон з Північно-Західного університету, вважали, що зростання продуктивності сильно не змінилося, якщо правильно інтерпретувати наявні дані.

Відповідь на ці дебати дуже важлива. З 1947 по 1975 рік продуктивність зростала на 2,7 % щорічно. З 1975 до середини 1990-х з причин, які ще не до кінця зрозумілі, зростання продуктивності знизилося до 1,4 % на рік. Потім воно знову прискорилося: з 2000-го до 2008-го зростання продуктивності повернулося до значно більш благополучних 2,5 %. Це може видаватися тривіальною відмінністю, але насправді має глибокий вплив на наші стандарти життя. У фінансах й економіці є хитре правило сімдесяти двох: поділіть 72 на швидкість зростання (або на відсотки по банківських заощад­женнях), і відповідь дасть вам приблизно, скільки часу потрібно, щоб зростаюча кількість подвоїлася (наприклад, вклад у банк, на який іде 4 % річних, подвоїться приблизно через 18 років). Якщо продуктивність зростає на 2,7 % за рік, то наші стандарти життя подвоюються кожні двадцять сім років. При 1,4 % вони подвоюються за п’ятдесят один рік.

Зростання продуктивності робить нас багатшими незалежно від того, що відбувається в решті світу. Якщо продуктивність у Японії зростає на 4 %, а в Сполучених Штатах на 2%, тоді обидві країни стають багатшими. Для того, щоб зрозуміти чому, повернімося до нашої простої сільськогосподарської економіки. Якщо один фермер вирощує щороку на 2 % більше зерна та свиней, а його сусіда — на 4 % більше, то вони їдять все більше щороку (або більше продають). Якщо ця нерівність триватиме досить довго, один із них стане значно багатшим, ніж інший, що може стати джерелом ворожнечі або політичних напружень, однак обидва постійно збагачуються. Важливим моментом є те, що зростання продуктивності, як і дуже багато чого в економічній