Читати книгу - "Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей"

Джорджа Осборна теж занепокоїло, що батько такий похмурий. Бо коли він так насуплює брови й так сердито дивиться, то як у нього розжитися на гроші? А їх Джорджеві завжди бракувало. Він заходився хвалити батькове вино. Це був випробуваний спосіб підлеститись до старого джентльмена.

- Такої мадери, як ваша, сер, ми ніколи не отримували у Вест-Індії. Полковник Неперепийлі вижлуктив був три пляшки з тих, що ви прислали останнього разу.

- Справді? - сказав старий джентльмен.- Вона коштує мені по вісім шилінгів пляшка.

- А не відпустили б ви її, сер, по шість гіней за десяток? - спитав, сміючись, Джордж.- Один із найбільших людей королівства хотів би дістати трохи цього вина.

- Та невже? - буркнув старий.- Хай спробує.

- Коли в Чатем приїздив генерал Дегілет, полковник Неперепийлі влаштував на його честь сніданок і попросив у мене трохи вина. Генералові воно теж сподобалося… він навіть хотів роздобути цілу бочку для головнокомандувача. Він права рука його королівської величності.

- Еге ж, нічогеньке вино,- погодились насуплені брови і явно полагіднішали.

Джордж уже мав намір скористатись нагодою і поговорити про гроші, коли батько прибрав урочисту міну і звелів синові - зрештою лагідним тоном - подзвонити, щоб принесли червоного вина.

- Побачимо, Джордже, чи воно гірше за мадеру, яку, звичайно, його королівська величність може брати коли завгодно. А поки ми питимемо вино, я хочу поговорити з тобою про одну важливу справу.

Емілія, занепокоєно сидячи нагорі, чула, як дзвонили по червоне вино. Їй чомусь здалося, що то був таємничий і зловісний дзвінок. А коли вже людину опанують погані передчуття, то будьте певні, що бодай деякі з них здійсняться.

- Хотілося б мені знати, Джордже,- почав старий джентльмен, смакуючи перший келих вина,- хотілося б мені знати, як у тебе... гм... стоять справи з тією кицькою нагорі?

- Думаю, сер, що тут нема про що питати,- мовив Джордж, самовдоволено всміхаючись.- Усе й так видно, сер... Яке чудове вино!

- Що означає твоє «усе й так видно»?

- Ну, сер, не напосідайте ж так на мене, хай йому грець! Я хлопець скромний. І… гм... не сказав би, що жінки гинуть за мною, але вона вклепалася в мене по самі вуха. Кожному видно, якщо він не сліпий.

- А ти?

- Цебто як? Хіба не ви наказували мені одружитися з нею і хіба я не слухняний син? І хіба ви з її батьками не владнали вже хтозна й коли цю справу?

- Гарний мені слухняний син! Наче я не чув про твої походеньки з лордом Тарквіном, з капітаном гвардії Кроулі, з шановним містером Дюсейсом та іншими. Гляди мені!

Старий джентльмен задоволено називав прізвища цих аристократів. Зустрічаючи десь вельможу, він запобігав перед ним і величав його «мілордом» з таким захватом, на який здатен тільки вільно народжений британець. Приходивши додому, він вишукував у «Книзі перів» біографію того вельможі, згадував його прізвище за кожної нагоди і хвалився знайомством із ним перед дочками. Він падав ниць перед ним і грівся в його промінні, мов неаполітанський жебрак у промінні сонця. Джордж спершу стривожився, коли батько назвав йому ті прізвища. Може, батько дізнався, як він розважається картами? Та старий мораліст розвіяв його страх, спокійно сказавши:

- Та нехай уже, нехай, усі ви, молоді, однакові. Я сподіваюся, що ти, Джордже, приятелюєш із найкращими людьми Англії, і це мене дуже тішить. Авжеж, сподіваюся, що так воно і є, бо мої гроші дозволяють тобі бувати в найкращих колах...

- Дякую, сер,- мовив Джордж, відразу приступаючи до діла.- Бувати серед такої аристократії не можна без шилінга в кишені, а мій гаманець... ось гляньте самі.

Джордж показав останній Доббінів фунт у гаманці, який йому виплела Емілія.

- Ти матимеш їх удосталь, сер. Син британського купця не повинен ходити з порожнім гаманцем. Мої гінеї не гірші за їхні, і я не трушуся над ними, синку. Зайди завтра до містера Чоппера, як будеш у Сіті, він приготує щось для тебе. Мені не шкода грошей, бо я знаю, що ти серед доброго товариства, а добре товариство не піде на манівці. Мені немає чим пишатися. Я народився скромною людиною. Але тобі дужче пощастило. Тож користайся своїм становищем, приятелюй з вартісними людьми. Серед них є багато таких, що не можуть витратити шилінга там, де ти можеш викинути гінею. А щодо рожевих капелюшків, синку... (старий значуще глянув на нього з-під насуплених брів масним, не дуже приємним поглядом), то що ж - хлопці є хлопці. Я наказую тобі уникати тільки одного: гри в карти, а коли ти не послухаєшся, не дам більше ні шилінга, далебі, не дам!

- Авжеж, тату! - мовив Джордж.

- Та вернімося до Емілії. Чому б тобі не одружитися з якоюсь значнішою дівчиною, аніж дочка біржового маклера, Джордже? Ось що я хотів тобі сказати.

- Це ж родинна угода, сер,- відповів Джордж, лузаючи горіхи.- Ви ж домовилися з містером Седлі про наш шлюб мало не сто років тому!

- Воно-то так, але становище в людей міняється. Не заперечую, що Седлі допоміг мені розбагатіти, чи, краще сказати, спрямував мої здібності й таланти на добрий шлях, через що я й досяг, можна сказати, того важливого становища, яке посідаю в торгівлі лоєм і в Сіті. Я завжди виявляв йому вдячність, яку останнім часом він піддав надто тяжкому випробуванню, про що свідчать моя чекова книжка. Скажу тобі по секрету, Джордже: в містера Седлі справи йдуть не найкраще. Мій найближчий помічник, містер Чоппер, думає так само, а він стара лисиця і знає біржу, як власну кишеню. «Галкер і Буллок» уникають Седлі. Чи він, бува, не прорахувався в чомусь? Ходять чутки, що судно «Jeune Amélie», 132 яке захопив американський капер «Меляса», належало йому. Отож дивись мені: поки я не переконаюся, що Емілії дадуть десять тисяч посагу, ти з нею не одружишся. Я не хочу брати в свою родину дочку банкрута. Дай мені ще вина або подзвони, щоб принесли кави.

На цьому слові старий Осборн розгорнув