Читати книгу - "Темна Академія-4, Марина Сніжна"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
ГЛАВА 13
– Лоране, можна з тобою поговорити? – запитала я після заняття Денора Лорна.
Брови чорноокого піднялися від здивування. І я його чудово розуміла. Я рідко прагнула поспілкуватися з ним наодинці. Точніше, навіть ніколи. Навіть не знайшов, щоб такого знущального сказати – настільки був вражений.
– Можна, – трохи насторожено простягнув він.
Під зацікавленими поглядами інших адептів, які поспішали до гуртожитку, я потягла Лорана до саду. Від глузування він все ж таки не втримався, помітивши на відстані павільйон.
– Теж вирішила мені побачення влаштувати? А свічки де? І від винця я б зараз не відмовився.
– Мені не до жартів зараз! – скривилася я.
– Ні, ну я теж цілком серйозний, – посміхнувся він. – Після обіду поставили заняття магістра Дондера. А витерпіти його на тверезу голову – неабияке випробування! Так що вино б не завадило.
– Лоране, ти можеш бути серйозним хоча б кілька хвилин?! – вибухнула я.
– Гаразд, кілька хвилин можу, – змилостивився дроу і замовк, з цікавістю поглядаючи на мене. – То що в тебе сталося?
Я мовчала, доки ми не підійшли до павільйону і не влаштувалися на мармуровій лаві. Причому Лоран навіть проявив турботу, підстеливши на неї свою мантію, щоб сидіти було не так холодно. Втім, звідки йому було знати, що після того, що мені сьогодні влаштував декан Байлерн, холод для мене перестав представляти хоч якусь проблему.
– Лоране, мені потрібно, щоб ти вдень дещо передав лорду Стайліру.
Такого повороту чорноокий явно не очікував. Доброзичливий вираз миттю зник з його обличчя. Він кинув з ледь приховуваною злістю:
– Це занадто навіть для тебе! На роль любовного гінця для тебе та твого ректора нікого іншого вибрати не могла?
– Я не мала на увазі любовне послання, – я почервоніла і в збентеженні стала водити носком черевика по мармуровій підлозі. – А довіритись у цій ситуації я можу тільки тобі.
– Ось як? – гнів Лорана трохи вщух. Гадаю, ключовою фразою для нього стало те, що я йому довіряю. – Думав, я в списку твоїх друзів на останньому місці, – гмикнув він.
– Це не так, – поспішила я його запевнити. – Я встигла гідно оцінити тебе. Те, що ти дотримався обіцянки і нікому не розповів про мене та ректора, говорить про тебе найкращим чином.
– Що ж, приємно чути, що, принаймні, від прізвиська «базікало» я щасливо врятований. То що відбувається? Чи не все так гладко у вашому райському саду?
Зібравшись із духом, я здавлено промовила:
– Ми з Ірмерієм маємо розлучитися. Але навряд чи він зрозуміє, чому це потрібно зробити.
Сказати, що Лоран бува вражений – нічого не сказати. З півхвилини він просто витріщався на мене круглими очима. Я буквально чула, як скрегочуть у його мозку невидимі шестерні, намагаючись хоч щось зрозуміти.
– Здаюся! – нарешті, сказав він, підводячи руки. – Може, поясниш? Кохання минуло, чи що? І ти не знаєш, як це м’якше до нього донести?
– Зовсім ні, – я тяжко зітхнула. – Я ще ніколи не кохала Ірмерія сильніше.
– Тоді я не знаю, що й думати.
– Якщо я розповім тобі все, як на духу, обіцяєш зберегти і цю таємницю? – запитала я, розуміючи, що без цього навряд чи обійдеться.
Лоран не допомагатиме, якщо не зрозуміє, що до чого. Та й чого гріха таїти, поділитися з кимось тим, що вивертало душу, теж нестерпно хотілося. Може, за підтримки друга знайду необхідні сили, щоб дійти до кінця.
– Добре, обіцяю, – напружено сказав заінтригований Лоран.
– Вчора ввечері, коли я була у ректора, до нього прийшла принцеса Лаурна.
– Овва! – ошелешений Лоран відкинувся на спинку лави і його очі блиснули. – Однак, наш шляхетний лорд Стайлір свого не проґавить!
– Лоране! – обурено простягла я. – Це не те, про що ти подумав!
– І що було далі? Ви вирішили розважитись утрьох? – проігнорувавши мою заяву, висунув уїдливе припущення дроу. – І як все пройшло?
– Ти збоченець! – випалила я.
– Гаразд, пробач, не втримався! – примирливо сказав чорноокий і надав обличчю серйозного вигляду. Проте це не завадило йому знущатися й надалі. – І що тоді сталося? Скандал? Принцеса тебе за волосся відтягла? Судячи з того, що фізіономія ректора з ранку не була подряпана, йому вдалося вийти сухим із води. Хоча він цілитель, міг і залікувати.
– Все, я передумала! – сердито вигукнула я і підхопилася з місця. – Забудь, що взагалі тобі щось говорила!
– Ну, вибач, – він одразу схопив мене за руку, знову вмощуючи на лаві. – Я буду стримуватися. Розповідай!
Після деякого коливання я все ж таки продовжила:
– Я сховалася у ванній. Але звідти чула все, про що говорили принцеса та ректор.
Лоран явно хотів відпустити новий жарт, але я так люто поглянула на нього, що вирішив за краще змовчати.
– Вона кохає його, – напружено сказала я.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Темна Академія-4, Марина Сніжна», після закриття браузера.