Читати книгу - "Подорож пiд вiнець, Анна Мінаєва"

— Мев, ти як? — Рейдел погойдувався в сідлі попереду. Ісіс намагалася тримати свого коня поруч із воїном. А я їхала позаду і клювала носом.

— Все чудово, — пересиливши себе, відповіла. І позіхнула.

Вночі я так і не заснула. Не стала будити найманця на його сторожову зміну. За що, звичайно, вранці отримала повний докору погляд. Але це все було повною фігнею, в порівнянні з тим, що я змогла відкрити в собі вночі.

Я справді могла чаклувати!

Так, на якісь складні заклинання навіть дивитись не варто. Там такі формули Феліція виписала, що мені розбиратися і розбиратися. Навіть вища математика нервово курить осторонь.

Але ось прості…

Перенести предмет, щось підпалити або змусити посмикатися — це легко. Потрібно лише чітко зрозуміти, чого я хочу, скласти руки у правильному жесті і… розсердитися.

Може, й інші емоції змогли б допомогти. Але поки що спрацьовувало тільки на злості. А це не так вже й просто, взяти і розсердитися без приводу.

Ще страх…. страх повинен був спрацювати, але його взагалі мені не вдалося відтворити самостійно.

Мене вже не лякало життя у іншому світi. Не лякала магія. Навіть шерех у кущах не лякав. Тому що я знала, якщо розбуду Рейдела, він справиться з усім.

Якщо вже вулрем йому не сильно нашкодити примудрився, то про якісь іншіх монстрiв навіть й говорити не варто. Вони легкi. Вони слабкi. Ну напевно.

— Ми перетнули кордон.

Я сіпнулася від голосу чоловіка. До цього їхала в якійсь прострації, контролюючи лише те, щоб не впасти з коня. Тряхнула головою і озирнулася.

Таке саме поле, такий самий ліс неподалік. І ніяких розпізнавальних знаків, що ми там кудись в'їхали. Інша країна, королівство чи місто… Хоч би табличку яку вбили у землю.

— Ваш батько відповів? — поцікавився Рейдел у принцеси.

— Так, написав, що чекає й надалі добрих звісток. І повідомив, що повстання вдалося тимчасово придушити. Але наскільки тимчасово, стверджувати не взявся, — озвалася Іісіс.

А я навіть хвилювання у її голосі не почула.

Ось за дітей у лісі вона переживала. За село та її мешканців, за країну… Але про батька говорила таким холодним тоном, що навіть мене озноб пробив.

— Ми скоро дістанемося до порталу, — ніби нічого не помітивши, сказав Рейдел. — Залишилося дістатися тракту.

— Я б без карти тут заблукала, — Ісіс потяглася в сідлі.

— Я знаю цю країну, тож про це можете не переживати, — похмуро відповів найманець, а я тільки спохмурніла.

Скільки відкриттів за один ранок!

Принцеса холодно ставиться до батька. Воїн приховує щось, що пов'язує його з країною, в яку ми їдемо... А мої супутники не такі прості, як хотілося б думати.

— Скільки до порталу?

Я стрепенулась на цьому питанні. Про портал я вже чула, але тільки зараз почала усвідомлювати. Це виходить, що десь є таке місце, яке може перенести до іншого місця…

Цікаво, а як ці портали загалом працюють? Розщеплення та перенесення предметів на молекулярному рівні? Чи може щось на зразок чорної дірки? Цікаво, портали працюють лише у межах цього світу?

Відповідей на ці питання не було.

Залишалося тільки дістатися і подивитися на цей портал на власні очі. Фантазія чомусь уперто малювала якусь райдужну калюжу на землі. З такими бензиновими, але чистими розлученнями.

Якщо поруч ще й єдинорога поставити, то він впишеться просто чудово.

— Мев? — Рейдел притримав коня і порівнявся зі мною. — Точно все гаразд?

— Так, просто не виспалася, — відмахнулась я, знову позіхнувши.

Мені здалося, що він ще щось хотів сказати. Але в останню хвилину чоловік передумав. І лише потім я побачила, як Ісіс відвернулася.

Е-е-е… Щось я перестаю вловлювати те, що відбувається. Терміново потрібна пояснювальна бригада.

Але ніхто мені нічого пояснювати не квапився. Та й загалом розмови припинилися. Зате до обіду... До обіду ми виїхали на широку курну дорогу і почали зустрічати людей.

Спочатку одинаків, які йшли кудись уперед із вузликами за спиною. Потім стали з'являтися гуртки із п'яти-шести чоловік. Пізніше, я вперше побачила звичайний віз, як у фільмах, запряжений конем.

А коли попереду здалася карета...

Схоже, портал, про який говорив Рейдел, мав хороший такий попит.

Карету я довго розглядала, але вона їхала занадто повільно порівняно з нами, і скоро залишилася позаду. А вивертатися шию мені незабаром дуже набридло.

— І скільки ж нам чекати? — поцікавилася Ісіс, коли я знову подивилася вперед і мало не свиснула від подиву.

За метр від нас починалася черга з людей, коней, возів та карет. І тяглася вона фі-і-і-іг знає куди, до самого горизонту.

Я придивилася, намагаючись зрозуміти, здається мені чи ні. Але, здається, не здавалося — десь там, де починалася величезна черга, виднілася якась кам'яна будівля.