Читати книгу - "Зібрання творів, Амброз Бірс"

тому, що покійний Ґілсон ні в чому не завинив. Містер Брентшо так часто присягав про цю невинність перед судом, так часто запевняв про неї у приватних розмовах, стільки разів тріумфував, довівши її дорого купленими свідченнями (того самого дня останній долар Ґілсонового спадку заплачено містерові Джо Бентлі, останньому оборонцеві честі покійника), що така певність стала для нього чимось на кшталт релігійної догми. Це була головна, засаднича, непохитна життєва істина, єдина щира правда у світі брехні.

Цього вечора Брентшо задумливо сидів над поваленим пам’ятником і силкувався при непевному світлі місяця прочитати слова епітафії, які п’ять років тому придумав, пирхаючи зо сміху. Не зберігся у пам’яті той давній випадок, а нині на очі зненацька набігли сльози каяття. Згадалося своє неправдиве звинувачення, яке довело до смерті достойного чоловіка. А таки неправдиве, бо ж під час процесуальних дій містер Гарпер, керуючись якимись уже забутими мотивами, присягнув, що у дрібній справі з гнідою кобилою містер Ґілсон діяв відповідно до Гарперових таємних побажань і зберіг таємницю ціною свого життя. І раптом усе, що сам містер Брентшо зробив задля доброї пам’яті про свою жертву, видалося йому дріб’язковим і нікчемним, знеціненим корисливістю.

Ось так він сидів і мучив сам себе даремним каяттям, аж тут на очі впала легка тінь. Місяць, завислий низько над обрієм, затуляла якась невиразна водяниста хмарка. Коли вона пересунулася й місячне проміння полилося на неї збоку, стало видно чіткі, виразні обриси постаті людини. З’ява набирала барви й форми, більшала й наближалася до Ґілсонової могили. Від жаху заціпеніли всі чуття й скам’яніло тіло містера Брентшо, від страхітливих домислів затуманіла голова, а однак він зауважив – чи то уявив, що зауважив – дивну подібність цього привида до земного образу Мілтона Ґілсона. Саме таким був небіжчик, коли його зняли з Дерева п’ять років тому. Разюча схожість – аж до вирячених засклілих очей і темної борозни впоперек шиї. Привид був без капелюха та плаща, як і Ґілсон у мить, коли руки Піта-теслі обережно вкладали його в бідняцьку дешеву домовину (хтось давно вже зробив і самому Літові таку добросусідську послугу). Привид – якщо це справді був привид – тримав у руках якусь річ. Годі розгледіти, що ж це таке. Підступивши ще ближче, він зупинився біля труни з останками містера Ґілсона, віко якої зсунулося наперекіс. Її вмісту не було видно. Нахилившись, мара висипала з невеликого тазика в домовину щось темне, а тоді покрадьки ковзнула до найнижчої частини цвинтаря. Там потік розмив безліч могил, оголив і відкрив труни, а тепер дзюрчав поміж них, стиха шепочучи й схлипуючи. Ставши біля однієї з трун, привид старанно змів щіткою в тазик усе, що там було, повернувся до своєї домовини й знову поповнив її принесеним. Такі самі загадкові дії повторялися з кожною відкритою домовиною. Час від часу привид занурював наповненого тазика у воду й злегка потрясав ним, щоб позбутися домішок глини та ґрунту, але те, що осідало на дні, незмінно приносив до своєї могили. Одне слово, нетлінний дух Мілтона Ґілсона промивав прах своїх сусідів і, як ото дбайливий господар, досипав його до свого власного.

Напевно, це був витвір хворобливої уяви розпаленого гарячкою мозку. Напевно, це був понурий фарс, розіграний жвавими істотами, незчисленні тіні яких юрмляться на межі потойбічного світу. Всю правду відає тільки Бог. Нам же відомо тільки одне: коли сонце нового дня позолотило сплюндроване маммон-гіллське кладовище, найласкавіший промінець упав на бліде застигле обличчя Генрі Клея Брентшо – мерця серед мерців.

1

Автор пародіює поширений у його часи пишномовний стиль. Anno Domini ad urbe condita – «року Божого від заснування міста» (лат.).

2

В англомовних країнах святкують Геловін, один із символів якого – видовбаний на подобу людського обличчя гарбуз із кількома прорізами і з запаленою свічкою всередині.

3

Йдеться про Сьому з Десяти заповідей: «Не чини перелюбу!»

4

Це оповідання, написане у співавторстві з міс Айною Ліліан Петерсон, по праву завдячує їй усе найкраще, що в ньому є (примітка автора).

5

У Каліфорнії немає міста з такою назвою. Описаний в оповіданні Браунвілл має певну схожість із двома каліфорнійськими містечками – Сан-Марино і Ворнер-Спринґсом.

6

Фіктивне місто. Його назва означає «пагорб Маммони».

7

За часів, коли Бірс написав це оповідання, в Каліфорнії був тільки один Нью-Джерусалем, містечко золотошукачів, якому згодом дали іншу назву – Петролія.

8

У США – громадська організація, яка підтримувала порядок і призначала кару за його порушення, коли не було добре налагодженого судочинства.

Прохач

Відважно прокладаючи дорогу в наметених за ніч кучугурах попереду молодшої сестрички, яка пробиралася слідом і підбадьорювала брата веселими вигуками, дебелий малюк, син одного з найшановніших жителів Ґрейвілла, раптом спіткнувся об щось приховане під глибоким снігом. Мета цього оповідання – пояснити, що це було і звідки воно взялося.

Ті, кому поталанило проїжджати через Ґрейвілл удень, не могли не зауважити великого кам’яного будинку, що вінчає невисокий пагорб на північ від залізничної станції, тобто по праву руку, якщо подорожувати до Ґрейт-Моубрея. Либонь, архітектор цієї доволі понурої споруди «раннього коматозного» стилю скромно уникав слави, а що не міг приховати свого творіння – ба більше, мусив звести його на видноті, то вже старався як міг, щоб нікому не закортіло подивитися на це диво вдруге. Сам зовнішній вигляд Аберсашевої богадільні безумовно засвідчує нехіть приймати вияви уваги й вділяти її людям. Однак ця будівля таки велика й велична. На її спорудження доброчинний засновник, провадячи комерційну діяльність у Бостоні, пожертвував прибуток від багатьох партій чаю, шовку та прянощів, доправлених його суднами від антиподів. Ще більше коштів він вклав у фонд утримання притулку. Пустившись на непомірну щедроту, цей безрозсудний чоловік пограбував своїх законних спадкоємців на півмільйона доларів, не менш. А невдовзі він – мабуть, задля того, щоб не муляв очей той велетенський німий свідок нападу ексцентричності, – розпродав усе своє майно в Ґрейвіллі, відвернувся від сцени марнотратства та й відплив ген за море на одному з власних кораблів. Пліткарки, почерпнувши натхнення безпосередньо з небес, запевняли, що він вирушив на пошуки дружини. Нелегко узгодити таке твердження з міркуванням одного ґрейвіллського дотепника, який усерйоз стверджував, що місцеві перезрілі дівулі на виданні не давали проходу нежонатому філантропові, отож він і покинув нашу долину сліз – сиріч Ґрейвілл. Хто його зна, як воно було насправді, але доброчинник назад не повернувся. Зрідка долітали непевні вістки про його мандри в чужих краях, понад те ніхто нічого