Читати книгу - "Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні"

— Прошу ще раз пробачити мені. Навряд чи ми залишилися непоміченими, якби я не зобразив стільки пристрасті та бажання.

Я вперто дивилася у вікно. Звичайно, дуже не звично, що перед ресою вибачаються, хоч і є за що! Але я щиро намагалася забути ту ситуацію і повірити словам графа. Ми мовчки доїхали до будинку графа де Лівона. Я вже мала намір виходити, як чоловік простягнув руку, не даючи відчинити дверцята.

— Даріє, можна поставити Вам одне запитання?

Я подивилася на графа, мовчки чекаючи на його слова.

— Як я зміг зрозуміти та й на власні очі побачити, Ви неодноразово рятували життя моєму другу. Знаєте… не всі слуги настільки віддані своїм господарям. За гірким досвідом Вітора, і навіть з власного досвіду, можу впевнено заявити, що слуги – це перші зрадники. Соур і Амадіна залишилися в цьому будинку лише тому, що все життя були віддані сім'ї де Лівон. Що ж до тих, хто покинув цей будинок у момент хвороби Вітора… були різні. Ті, хто злякався і втік, і ті, хто вирішив, що може нажитися на горі свого господаря. Ви молоді, але безстрашні. У Вас є почуття власної гідності. Мені здається, Ви досить розумні та освічені, що безсумнівно говорить про те, що до одинадцяти років Ви змогли здобути якусь освіту. Вам прищепленні почуття відданості та турботи. Напевно, Ви вже здогадалися, навіщо Вітор послав Вас зі мною на бал?

— Щоб дізнатись у мене плани на вбивство графа? - з сарказмом запитала я.

Чоловік сумно посміхнувся та кивнув.

— Ви маєте рацію, Даріє. До того ж, відкрию Вам секрет – я володар специфічної магії, - чоловік трохи зніяковів, а мені раптом яскраво згадалися всі його неодноразові спроби торкнутися мене, постійне тримання за руку.

— Ви читали всі мої думки? - мені здалося, що більшого приниження я в житті не відчувала.

— Даріє, вибачте мені... Я ж не можу допустити, щоб біля мого друга був убивця.

Я спробувала відчинити двері, але граф не дав можливості мені піти.

— Це була не Ваша ідея! – пирхнула я. - Відпустіть мене! Чи Ви ще не все дізналися про мене?

— Даріє, чому Ви так налаштовані? Хіба я завдав Вам шкоди чи…

— О ні! Адже я реса. Тільки чомусь ваша магія заборонена для використання серед рівних вам!

— Невже Ви вважаєте, що насправді це правило діє? - усміхнувся чоловік, намагаючись, мабуть, перевести все  у жарт.

— Вам щось ще потрібно від мене? - прикривши очі, намагаючись взяти себе в руки, сухо запитала я. Зізнаюся, я вже подумки молилася про закінчення цього вечора. Мені було гидко все: ця сукня, ці дотики графа, навіть я сама.

— Ви вперто блокуєте спогади про свою тітоньку.

Я завмерла, а серце пропустило удар. Я була чиста перед графом де Лівоном, адже я справді не бажала йому зла. Але виявляється цей чоловік копався в думках і спогадах не з метою дізнатися про мої плани щодо його друга.

— Може тому, що спогади надто далекі? - спробувала піти від розмови я.

Граф трохи скривив губи. Невже він зміг дізнатися?

— Даріє, Ви ж чітко розумієте, що подробиці смерті Вашої тітоньки можуть поставити хрест на Вашій долі?