Читати книгу - "Між двох вогнів. Чому ми досі обираємо між роботою та сім’єю"

Чому ж ми не поступимося? Принаймні одна з причин, чому жінки вважають себе головними вдома і думають, що батьківство, декорування чи виконання хатніх справ вдається їм краще, — це часто цитована мантра, що жінки ліпше справляються з мультизадачністю, ніж чоловіки.

У своїй суперечливій статті під назвою «Ретро-дружина» журналістка Ліза Міллер пише: «Серед моїх друзів{284} є чимало жінок, які поводяться так, неначе еволюційна відмінність від чоловіків розповсюджується не лише на здатність народжувати та годувати груддю, але й на виконання домашніх обов’язків також. Немов лише вони можуть планувати святкування днів народження, домовлятися про лікарський прийом, запаковувати подарунки, спілкуватися з учителями та купляти нове взуття до школи». Покликаючись на британське дослідження 2010 року, вона зазначає, що «чоловіки не можуть так само справлятися з мультизадачністю, як жінки. Чоловіків та жінок досліджували на здатність знайти ключі, одночасно виконуючи непоєднані завдання: розмовляти по телефону, читати карту, вирішувати математичну задачку. Жінки справлялися з усім більш ефективно».

Гаразд. Заради дискусії, припустимо, що жінкам вдаються краще різнопланові завдання. І що? Не так давно ми згадували про людей (жінок), які виконували кілька справ нараз і страждали від «розсіяння» або ставали «спеціалістами в усіх сферах та майстрами з нічого». Відколи здатність виконувати різні завдання одночасно стала єдиним мірилом успіху та здібностей?

Енді та я зійшлися на тому, що мені краще вдається мультизадачність, ніж йому. Я можу думати про багато назначених зустрічей, поки планую вечерю чи відповідаю на імейли вчителів наших дітей. Але подібно, як він може зготувати смачнішу вечерю, він також може сісти разом з нашим молодшим сином за фортепіано та кілька годин попрацювати над помилками. Також йому краще вдається робота над дисципліною. Багато з цих властивостей походять саме від здатності розставляти пріоритети та підтримувати зусилля протягом довгого періоду часу.

Не важливо, хто з партнерів краще справляється з мультизадачністю, домашніми справами чи організацією дозвілля, якщо ми жінки хочемо рівноправності вдома, тоді нам не слід просити чоловіків бути «рівними» на наших умовах. Бачення Енді, як вести домашні справи, цілком відрізняється від мого, як і його смак в усьому: від меблів до організації кухні. Але чому тоді мій спосіб — єдино правильний?

Це правда, що будинки, за якими дивляться тати, можуть більше скидатися на спортивні табори, ніж на фото з розвороту Good Housekeeping. Я могла б навіть трохи забігти наперед і сказати, що в будинках, якими займаються тати, більше хаосу, ніж у тих, за які відповідають мами. Посуд та прання відходить на другий план у порівнянні з киданням м’яча після вечері або, як було у мене вдома, коли я працювала у Вашингтоні, грою в покер під час вечері. Ваш партнер також може{285}, як зазначає Дженніфер Сеньйор у книжці «Сама радість і жодних розваг», ставитися менш емоційно до почуттів дітей та більш практично до їхніх фізичних та інтелектуальних потреб. І це нормально: миттєва емоційна реакція{286} може бути саме тим, що необхідно, коли хтось розбив коліно, але менш потрібна під час заколисування дитини. Типовий спосіб виховання дітей у татів не кращий і не гірший від «материнського».

Навіть якщо кожен стереотип правдивий і найбільші страхи жінок, що кімнати перетворяться в чоловічі печери, справдяться, чому ми так впевнені, що нашим дітям буде від цього гірше? Хоча самотніх татів менше{287}, на відміну від самотніх мам, їм все одно вдалося виховати багато успішних дітей. Також є сім’ї з двома татами та двома матерями. З іншого боку, якщо жінки розслабляться і щиро дозволять чоловікам бути рівними або головними у вихованні дітей, ми побачимо, що всі ці стереотипи стосовно чоловічого чи жіночого виховання — це соціальні стереотипи.

Існує лише один спосіб це з’ясувати.

Назад у майбутнє

Кожне покоління переконане, що його підхід до певних речей — єдино правильний. Уявлення, хто повинен піклуватися про дітей, а хто, наприклад, має працювати, настільки історично випадкове, як і те, кому з ким слід одружуватися. Міжрасові шлюби{288} були незаконні у багатьох штатах до 1967 року, сучасні британські королівські традиції забороняли одружуватися з особами не королівського походження, поки принц Чарльз не одружився з Діаною, а також одружуватися з розлученими — на що він одружився з Камілою. Крім того, в США досі триває боротьба за одностатеві шлюби. Те, що в один час було немислимим, стає нормальним в іншу епоху.

Що стосується догляду за дітьми, історикиня Мері Френсіс Беррі зазначила в New York Times у 1993 році, що «традиційна ідеалізована сім’я»{289}, де мати доглядає за дітьми, а батько працює поза домом — сучасний винахід. (Стаття Беррі була відповіддю Кімбі Вудс та Зої Берд на скасування обговорення генерального прокурора питань щодо опіки над дітьми. Сумно визнати, що випадок, який стався двадцять років тому, актуальний і досі). До 1950-х років, як зазначає Беррі, білі сім’ї довіряли виховання своїх дітей афроамериканцям. Навіть середній клас мав чорну прислугу. Якщо подивимося ще далі, у сімнадцяте та вісімнадцяте століття, то побачимо, що в Америці багато батьків брали на себе догляд за дітьми:

[Тати] потрібні не лише, щоб навчати{290} дітей та привчати до релігійних практик, але й щоб гратися з ними, вирішувати, що вони їстимуть, і заколисувати їх, коли ті прокидатимуться серед ночі. Сьогоднішня тенденція до збільшення батьківських обов’язків, допомагає матерям позбутися стресу, пов’язаного з роботою та вихованням дитини, можна розглядати як повернення до моделей минулого.

У ті дні дитинство було надто коротким або його й майже не було, діти по суті «ставали учнями» одного із батьків тієї ж статі: хлопці працювали з татами, а дівчата — з мамами, тільки-но вони ставали достатньо дорослими, щоб навчатися та допомагати. Піклування над дітьми та немовлятами вважалося жіночою роботою або у багатших родинах — роботою нянь, проте виховання, звичайно, було як на відповідальності батька, так і матері.

Домашнє господарство{291} вже давно диктує зміну ролей членів сім’ї. В аграрний період сім’ї разом працювали на фермі, тоді як у ранній індустріальний період діти з бідних сімей працювали на фаб­риках, звільняючи своїх батьків від роботи на полях. Діти на Заході були витіснені з робочого ринку в першій половині двадцятого