Читати книгу - "Невідома планета, Олександр Кваченко"

На вулиці почувся гуркіт, я визирнув з вікна, це Тех вирішив витягти з двору форту весь металолом.

— Навіщо ти все витягуєш?

— Якщо ми розморозимо персонал, нам потрібен буде місце, де з містом торгувати, це підходить. Допоможи витягнути сміття.

Чотири години ми упорядкували двір та де могли будинок. Технічні дроїди навісили назад ворота і заклали великі дірки залізом та ґратами. З приміщень частково викинули сміття. Решту тут робити тільки будівникам з купою будматеріалу, але Тех сказав на базі є пінобетон і за день можна всі дірки залатати. Прикрили ворота і висунулися до космічного корабля. Цього разу нам по дорозі попалися череда тварин схожих на козулю, вони мирно жували траву в низині та за нашого наближення втекли на іншу галявину. Біля падіння корабля все було тихо, ніхто не приїжджав і не розкривав судно, знайшлися тільки сліди хижаків.

Тех відразу ж поставив одного технічного дроїда різати метал, щоб спробувати дістатися місця встановлення ШІ, а другий дроїд знімав потрібні запчастини в задній частині корабля і двигунів. Поки всі були зайняті й мені як такої роботи не було, я вирішив до ночі поховати останки зі стазис капсул. За допомогою розвідника знайшов відповідний яр поряд з кораблем, і почав за допомогою глайдера і платформи возити туда тіла. Так тривало поки не почало сіріти, засипав тіла і після цього за допомогою нейрокома та фантазії сформував із розбитих стазис капсул стелу пам'ятник. Дам на ніч завдання технічному дроїду нехай зварить їх усі разом за моїм планом.

— Що ти тут будуєш? - запитав мене Тех, коли сам вибрався з корабля.

— Вирішив тут пам'ятник загиблим поставити.

— Що таке пам'ятник?

— У нас на планеті так шанують загиблих. Ставлять їм пам'ятник, аби згадували нащадки.

— Навіщо нащадкам згадувати смерть цих людей і чи завжди це було у вас?

— Останні сто років було багато поставлено.

— А до того не ставили?

— Ні, ставили, але не так часто й не всім, тільки людям які зробили для народу щось видатне.

— Покоління змінюють покоління та погляди, змінюється й інтерпретація подій, тому на цій планеті немає такого культу. За кілька тисяч років записаної історії штучним інтелектом усе це відмерло, як не потрібне. Слідкувати за цими спорудами з часом ніхто не буде, і вони руйнуються, це марна витрата ресурсів, свого роду культ пам'яті, або смерті за минулими. Піде покоління, яке їх знало і наступне про них і не згадає. Тільки значущі події людини та суспільства, що живе в цей момент, мають значення, а те, що було сто чи тисячу років сталося назад у нашому світі, не мають для наступного покоління ніякого значення у нас. Є тільки офіційна інтерпретація подій, але зараз це не має великого значення.

— Якось ви шануєте тих, що пішли?

— Так, була до катастрофи загальна база доступна всім, де історія всіх, хто жив, зберігається. Вона і зараз доступна на базі як синхронізована копія. Хто ким був і чого досяг, хто кого знав, хто кому доводиться, з нейромережею, все можна записати та швидко знайти. Це достатньо пам'яті. Ставити всім пам'ятники - це утопія, витратите ці гроші на знання, розвиток, вони окупляться. Поклонятися кісткам це дикунство.

— Щось у твоїх словах є, але мене не так навчали.

— Ну от дивись, хто згадає за п'ятдесят років про те, що тут було, а через п'ятсот, а через тисячу. Впав корабель, чий ніхто не знає, хто на ньому літав дізнаємося якщо знайдемо дані ШІ, або записи на кристалах, запишемо все в базу і на цьому все, в пам'яті бази залишиться слід на віки й все. Матеріал весь повторно використають, не ми, так інші, не завтра, так через сто років. Слідів не залишиться, тільки пам'ять у загальній базі, вона цінніша, це краще ніж ставити тут каміння чи ще щось, його будь-які дикуни можуть приписати на свій рахунок.

— В мене була подібна історія коли прийшли нова влада народу, та на місті старих поховань будувала, або пологовий будинок, зоопарк, або перебивала назви померлих використовуючи старі монументі у своїх цілях. Щось у твоїх словах е, але я не готовий поки що прийняти таку реальність.

— Всьому свій час. Йди відпочивати. Дроїди всю ніч різатимуть зім'ятий метал і спробують дістатися до ШІ.

Ніч була зоряною, я розпалив вогонь, не поспішаючи посмажив і з'їв усе м'ясо, гриби що брав із собою, решта часу лежав біля багаття, розглядаючи зірки, все не так, як було в минулому житті й звичаї інші, і цінності, і культура. Тут навіть думають по-іншому і цінують не те, що нам розповідали там де я народився, тут навіть зірки інші. Пам'ятник я вирішив не ставити, закопав по колу могили капсули з цілим корпусом стоячи, а розбиті кинув усередину. Добре, піду відпочивати й так вже на сьогодні пригод достатньо.