Читати книгу - "Невідома планета, Олександр Кваченко"

Ніч пройшла більш-менш спокійно, якщо не рахувати двох спрацьовувань охорони глайдера — дрібні хижаки, залучені запахом закопаних тіл, намагалися проникнути за охоронний контур, але постріли в їхній бік розв'язували цю проблему.

"Ранок добрим не буває" - мудрий вислів. Холодний, замерзлий, з затерплими м'язами я згадував про принади життя в похідних умовах. Скинувши скафандр, я під першими променями місцевого світила, провів невелике тренування, з вивчених баз для розігріву м'язів і розгону крові.

— Добрий ранок, Тех, — звернувся я до техніки.

— Добрий, Мік.

— Що за ніч зробили технічні дроїди, кудись дісталися?

— Пробили прохід до каюти капітана, за нею має бути ШІ.

— Щось цікаве було?

— Поки що ні.

— Що мені робити?

— Я пропоную з'їздити ще в одне поселення, тут в одну сторону години чотири їхати.

— Там можуть бути люди?

— І так і й ні, я там був лише один раз, давно. Це ферма колись була.

— Ну, якщо нам тут робити нічого, то поїхали.

Швидко перекусивши, ми вирушили в дорогу. Дорога пролягала по пустельній місцевості, тварин бачив лише здалеку, Тех об'їжджав видимі тільки йому аномалії та десь ко обіду ми дісталися до потрібних пагорбів. Я зупинився на відносно крутому схилі середніх розмірів гірки. Помітно, що цим схилом неодноразово сходили дощові потоки й тому рослинності тут не спостерігається в принципі. На сусідніх пагорбах — невеликі дерева, чагарники, що розрослися, а тут гола земля і величезні валуни. Повітря чисте, дихається легко як у гірській місцевості - повна відсутність ознак цивілізації. Нижче гірки - низина, що переходить у невелику долину, вкриту дрібним лісом. Праворуч від мене, вдалині, видніються гори. Справжні гори, з піками та шапками вічних снігів.

— І де тут ферма, Тех – тут одні кущі та каміння.

— Там у долині. - вказав він напрямок рукою - зараз розвідник все перевірить і висуваємося.

— Поїхали побачимо, тут навіть руїн не помітно.

Ми спустилися з гірки до кущів, що розрослися, і тут почали траплятися сліди присутності людини. Місцями були помітні основи стін або паркану, що поросли кущами, а ще через двадцять хвилин ми під'їхали до руїн будинку. Було таке почуття, що його знесли під фундамент.

— Чим це так можна розвалити, Тех?

— Це аномальна буря, іноді стикаються дві аномалії та на місці зіткнення їх стирається все з поверхні землі. Але тут був бункер, треба подивитися, як він. – ми пройшли залишки будинку і натрапили на яму, вхід завалений камінням. - Тут десь був, мабуть.

— Бункер був багатоповерховим чи підвалом?

— Я не був у ньому, знаю, що був і все.

— Копатимемо?

— Ні не сьогодні. Це я фронт робіт дивлюся, де можна знайти, щось потрібне для бази.

— А що вирощувала ферма?

— Вони вирощували тварин, був виноградник та поля, також була шахта кілька кілометрів звідси. На поверхні тут нічого не залишилося все розкидало, але під землею мали бути льохи, або в них запаси ферми зберігалися, або в шахті. На базі даних по ферми немає, але на складі є глибинний сканер, їм можна буде перевірити порожнечі під будинком. Під'їдемо до шахти, розвідник картографує місцевість, а ми подивимося околиці.

— Показуй, куди їхати. – і ми висунули у потрібному напряму.

Згодом дісталися одного непримітного пагорба, біля його підніжжя були шматки іржавих механізмів і блоків. Перед територією шахти був великий бетонований майданчик, швидше за все посадковий, засипаний сміттям та землею з пророслою травою. Присутності людини не спостерігалося, зробили коло над нею і зазирнули в тунель шахти, він був частково обвалений. Сліди звірів і більше нічого ми не знайшли. Тех піднявся на найвищий пагорб дістав бінокль і довго розглядав околиці, що були помітні зверху, а коли все обстежили, зібралися назад. 

Шлях назад нічим примітним не відзначився і після деякого часу ми прибули до корабля. Можна сказати, даремно з'їздили. Але Тех був упевнений, що на місце ферми ми ще повернемося. Дроїди все продовжували копошитися в кораблі, а поряд уже виросла пристойна гірка металобрухту, а окремо лежали знайдені речі та тіла екіпажу.

— Добре попрацювали залізяки. - сказав я, киваючи на купу. - Знайшовся ШІ?

— Дістали його броні капсулу, але вона сплющена і про його цілісність і говорити нема що, там усередині тільки шматки. – засмутився кіборг.

— Шкода.

— Потрібно вантажиться і на базу, нічого цікавого ми тут більше в металобрухті не знайдемо, хіба що двигуни перебрати та спробувати поставити на кур'єра. Але сюди треба летіти самим кораблем.

— А каюта капітана.

— Сейф дістали, на базі відкриємо, вантажимо рештки тіл, та запчастини й вирушаємо.

На збори ми витратили пів години та до ночі дісталися бази. Я вирішив сьогодні не спускатися вниз і залишився ночувати в ангарі, на кораблі. Ніч пройшла спокійно, свіже повітря і поїздки пробудили в мені потяг до життя. Я провітрився після сумних і однотипних печер. Ранком сидів на спущеній апарелі, пив коктейль і спостерігав за суєтою дроїдів в ангарі. Вони перебирали запчастини корабля і збирали ще два глайдери із залишків, що були в ангарі. Корабель виглядав пом'ятим, з відкритими технічними люками, витягнутими маневровими та гравітаційними двигунами, з висячими то тут, то там проводами, ззаду, по-моєму, були витягнуті ходові двигуни та розібрані на запчастини, зняти емітери щита і його компоненти. Під кораблем лежала рятувальна капсула, мабуть, кіборг готувався встановити її назад. Корабель вже стояв на своїх висунутих опорах займаючи майже всю територію ангара. І надія, що він заробить у мене була, та й не тільки в мене.

— Тех, доброго ранку - сказав я, побачивши техніка, що рухається ангаром. – Що у нас за планом сьогодні?

— Я сьогодні зберу всі робочі двигуни, маневрові та гравітаційні вставлю їх у корпус, перевірю роботу. Технічний дроїд під'єднав на дев'ятий рівень живлення. Тобі перевірити, що працює, що ні, і що ремонтувати, та скласти список запчастин. Мапа розташування кімнат у тебе є?