Читати книгу - "Полонянка бандита , Тетяна Калинова "

      Ліг   поруч  і   обійнявши   її   поцілував  в  скроню .   Лія   ще   тремтить   і    важко   дихає ,   а   я   надивитись    і    надихатись   нею   не   можу .   Чудова   моя!     Тільки   моя.   Я   не  заслужив   такого   подарунку .   

     - Чому  ти   не  сказала?   Чому   не   зупинила   мене?  -  знов   цілую   в   скроню.   Я  хочу   почути   це.  Хочу   щоб   зізналась   що   хотіла   цього ,   хотіла   стати    моєю.

     - Тому   що  не   хотіла   щоб   ти   зупинявся.   Хотіла   бути   з  тобою ,  Еміре.  Твоєю   хотіла   бути.  І   щоб...  щоб  ти   був   моїм. -  від  її  слів   знов   тіло  обдало   жаром   і   я   б   з  величезним   задоволенням   продовжив   робити  її   своєю .   Мені   цього   дуже   мало.   Дуже-дуже   мало .   Але   потрібно   трішки  зачекати .  Їй  потрібно   відпочити.   Гладжу   долонею   по  спині   і  відчуваю  як   від  моїх  дотиків  її   тіло  вкривається  сиротами.  Посміхаюсь   наче   телепень.  Моя !!!  На  всі  200%   моя!   І   в  неї   все   таки   є  почуття   до   мене.

    - Ашким!  Я   кохаю   тебе   крихітко .  Іііі  дякую   що...  Що   ти   моя .  -  вона   повертає    до  мене  обличчя   і   дивиться   в   очі .

    - Це  правда?  -  і  шукає   в   очах  відповідь. 

    -Так   Ліє .  Правда.   І   дуже  -  дуже   давно .  

    - З   нашої  першої   зустрічі?  -  шокує   мене   запитанням .   Видно  мій   шок   відобразився    на   моєму  обличчі   бо   вона   посміхнулась  і   продовжила.  -  Я   згадала   тебе    Еміре.   Бачила   в  кабінеті    твоє   старе   фото  ,   без   бороди   і    згадала   де   бачила   тебе  раніше.    Це   ж   ти   той    нахабний    бандит ,   який   колись   біля  універу   обіцяв   мене  викрасти ?  -  я  почав   сміятись.

    -  Нууу,  як   бачиш   гюзель ,  я   виконав   свою   обіцянку.  -  вона  теж   сміється . 

    -  То  що ,   знайшли   ви  тоді   "нормальних"   дівчат   в   клубі?  -  запитує   дівчина ,   а   я   згадую   що   тоді   сталось .

    -  Ні.  Замість   цього ,   в   той  вечір  я  втратив   кращого  друга  і  ще   багатьох  хороших   хлопців.   Їх   вбили   люди  Охотського .  Тоді  ж   спалили  мій  будинок   разом   з  моєю   матір`ю.  -  вона   обіймає  мене.

    -  Вибач!  Мені  дуже  шкода.  -  припідіймаю  її   за   плечі   щоб   бачити   обличчя.

    - Послухай   Ліє ,  ми  з   тобою   дійсно   підемо  на   вечірку ,  на   якій   буде   Віт ,   але   все  буде   добре .  Я   все    продумав.   Довірся   мені    маленька .  Я   ніколи   і    нікому   не    дозволю   тебе   скривдити.   І   вже   тим    більше    нікому  тебе   не   віддам.   Ти   моя  Ліє .  Тільки   моя .   А    Охотський   заплатить   за  кожну   твою   сльозинку .   Обіцяю .   -  припіднявшись   ніжно   цілую.  - Ти   віриш   мені? 

    -  Вірю  Еміре.   І    ти  повір,   що  я  не    хотіла   нічого  поганого.   Не  хотіла   дурити   тебе .  Я  просто...  розгубилась  і   зробила   помилку   про  яку   шкодую.  -  обіймаю   свою   дівчинку  і   вдихаю   її   аромат.  

    -  Давай  домовимось ,   що   надалі  ми   будемо   довіряти   один  одному   і   розповідати   про  те   що  турбує.   Давай   почнемо   спочатку?  - вона   ще   міцніше   притискається   до   мене   і   киває .    Така   ніжна  і   така   приємна .   Особлива.   - А   зараз    я    хочу    щоб    ти   з'їла    все    що   я   приніс.