Читати книгу - "Громовиця в Порцеляновій Чашці, Olha Alder"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Пані Жизель забрала свої гроші в ніч перед тим, як банк луснув і система впала.
Щедрий вклад містера Джорджа Грехема тут же розвіявся, як дим у повітрі.
Сім'я збідніла.
На жаль, Джордж слухався не тільки мене, але й свою дружину...
Катерина Грехем, яка всім серцем ненавиділа пасербицю та її матір, запропонувала негайно видати дівчину заміж, щоб виправити фінансове становище сім'ї. І з цим ані Белла, ані Жизель не могли сперечатися.
Підібравши кандидата, вони знову провернули ту ж схему.
Генерал Масташ хотів задобрити молоду дружину, коштовності й гроші потекли до нас рікою. Але він не встиг зійти в порту Лондона, як йому надійшов "справжній" лист, де повідомлялося, що його терміново викликають назад.
Шлюб був укладений за годину. Наречена була у вуалі. І хто знає, хто насправді став дружиною французького генерала?
Як ввічливі леді, які вже досягли всього в сім'ї Грехемів, ми вирішили втекти. Але занадто сильно відмовлятися від власної легенди не наважилися. Особливо після того, що побачили на кораблі.
Леді Беллу поселили в каюті другого класу, а пані Жизель вирушила до каюти третього класу. За молодою леді мали постійно стежити корабельні служниці, які відразу виконували б її накази. Тож колишня леді Адверпен зі спокійним серцем спустилася вниз. Але ніхто її не супроводжував.
Така дрібнота, неповажні пасажири, нікого не цікавили. Звісно, я переплутала шлях і спустилася до трюму.
Там було темно, сиро й холодно. Пані Жизель, злякавшись, відчинила перші-ліпші двері — кімната з засушеними сирними кульками.
— Яке розчарування... — пробурмотіла вона, зачиняючи кімнату, яка, чомусь, не була замкнена.
Але з другою кімнатою їй пощастило ще менше.
Чоловік у білих шатах стояв до неї спиною. Перед ним лежав хтось босий. Ступня була невеликою, але грубою, ніби неодноразово травмованою.
Жизель, злякавшись, вирішила тихо прикрити двері, але холодний порив вітру зі стуком зачинив її.
Залишившись у темряві, вона затремтіла. Гучний ляск дерева, що б’ється одне об одне, змусив її серце калатати, нерівномірно стукаючи зсередини, ніби птах, що рветься на волю.
Чоловік у масці вискочив з-за дверей і, примружившись, побачив Жизель.
— Ти! Що ти бачила?! — заричав він, простягаючи руки до її шиї.
Гострий дзьоб маски вже досяг обличчя пані Жизель і вдарив її прямо між брів, подряпавши шкіру.
— Я… я… — застогнала вона, коли чужі руки стиснули її тонку шию.
Бліда шкіра швидко набула синього відтінку. Пані хрипіла, не мала сили чинити опір.
— Мама? — її свідомість повернулася, коли вона почула знайомий голос.
— Бел... Б... — слабкі хрипи ледве виривалися з її горла.
— Мама! — але дівчина почула й кинулася вниз.
Коли вона спустилася, то побачила свою матір, що опустилася на підлогу, перед нею, у ногах, лежало тіло, що стікало кров’ю.
— Мама!!! — закричала леді Белла. — Що ти наробила??!!! Мамо!! — сльози полилися з її очей.
— Це не… я… не я... — забурмотіла вона. Її голова, здавалось, не трималася на шиї, опустилася й погойдувалася в такт корабля. Її руки тремтіли, але на них не було крові. — Не… я...
Після цього пролунав корабельний дзвін.
Ми почули кроки та схопили саквояж і парасольку, заховалися в кутку. Я стояла спиною, прикриваючи Беллу, яка не могла припинити плакати.
— Коли спустився капітан, я попросила його нам допомогти, — чесно зізналася Белла.
— Висока фігура й тонкий голос заплаканої жінки, — леді Лавінія кивнула. — А хто ж убив корабельного лікаря?
— Це був той, хто лежав перед ним на столі. Той, чиї стопи я бачила.
— А обличчя, постать? — нахмурилася леді Лавінія. — Щось.
— Одяг був вільним, важко сказати. Волосся видалося темним.
— Довге?
Жизель задумливо відвела погляд і знизала плечима:
— Я була налякана, леді Фейрфекс. Я справді не можу вам сказати, бо не пам’ятаю.
Лавінія кивнула, облизнула губи та сказала:
— Гаразд. А чому парасолька опинилася в кабінеті?
— Ми швидко втекли звідти, згадали лише про саквояж. Я навіть не знаю, чому парасолька могла опинитися в кабінеті лікаря.
— Значить, хтось її переставив? Але хто? І навіщо?
Жінки дивилися одна на одну, не знаючи, що сказати. Буря посилювалася, корабель почав робити круті віражі.
Леді Лавінія люб’язно запропонувала жінкам залишитися на ніч.
Вона лягла у своє ліжко, крутячись. Тонка нитка знову обірвалася. Свідки бачили вбивцю, але не могли нічого сказати через страх.
Тоді хто ж міг розповісти? Мав бути ще хтось? Або це настільки ідеальний злочин?
Однак щось не сходилося, якесь питання продовжувало мучити серце леді Лавінії, і в голову нічого не приходило.
Хто ніс саквояж і парасольку? І чому парасолька японська?! — Вона підскочила з ліжка й вибігла до гостьової кімнати. Питання застигло у неї на губах.
У гостьовій мирно спала лише леді Белла. Пані Жизель Адверпен зникла.
Лавінія вибігла в коридор і кинулася до виходу. Двері, що вели до кают першого класу, були широко відчинені й грюкали через вітер і круті віражі, підлога вся була мокра і залита дощовою водою. На палубі внизу було багато морської води, яка заливалася то з одного борту, то з іншого, коли корабель кренився.
Самотня постать спускалася по сходах.
— Леді Адверпен!!! — щосили закричала леді Лавінія, сподіваючись перекричати шум води, грому і вітру. — Леді Адверпен!!! — Вона стрімко спускалася вниз, тримаючись за мокрі поручні.
Серед гуркоту грому, дощу, що хльостав її по обличчю, її голос тонув, ніби вона шепотіла.
— Леді Адверпен!!! — Лавінія вже майже захрипла, але пані Жизель так і не озирнулася.
Вона посковзнулася і впала. Гіркі сльози образи хлинули з очей Лавінії, змішуючись із дощем.
— Леді Адверпен... — прошепотіла вона.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Громовиця в Порцеляновій Чашці, Olha Alder», після закриття браузера.