Читати книгу - "Проект «Україна». Галичина в Українській революції 1917–1921 рр."
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Командування Галицької армії готувалося заблокувати Львів з боку Перемишля і почати другий етап Вовчухівської операції – наступ на Львів. Планувалося, насамперед зайняти Городок і залізничний шлях Городок – Судова Вишня. Для цього головні сили зосереджувалися на цій ділянці фронту[323].
Початок операції призначили на п’яту ранку 8 березня. Щоб увести супротивника в оману щодо часу і напрямку головного удару 5 березня українці відновили активні дії вздовж усього фронту. Ввечері Львів став центром подій. Коли артилерія почала обстріл ворожих позицій на околицях міста, раптом вибухи пролунали у його південній частині. Над куполами храмів, дахами будинків здійнялися чорні стовпи диму. З’ясувалося, що підірвано великі склади боєприпасів у районі головного вокзалу. Паніка охопила населення і гарнізон міста. Заграви величезних пожеж палахкотіли цілу ніч[324]. Отаман Шухевич згадував, що тоді розвідники принесли вісті про страшну паніку у Львові. Перший порив був – використати сприятливу мить для атаки міста. Звернувся до командира корпусу. Але Тарнавський заборонив командирам ризикувати. І даремно. Пізніше польські військові історики зауважили, що у березні галичани двічі могли повернути свою столицю: у ніч на шосте і в час апогею Вовчухівської операції[325].
Сталося так, що другий етап наступальної Вовчухівської операції розпочався з оборонних боїв. Уранці 7 березня після сильної артилерійської підготовки польські війська перейшли у наступ. Коли звідти на допомогу гарнізонові Родатич вийшов польський бронепоїзд, стрільці сотні Петра Савицького зруйнували перед ним колію і невеликий міст позаду. Панцерник з гарматою і двома скорострілами потрапив у пастку. Вісім сміливців – десятники Теодор Винник, Степан Мудрий, Степан Чирчиняк, Іван Самуляк, стрільці брати Гриць і Андрій Шеретеї та інші з гранатами атакували поляків і змусили їх здатись. Бронепоїзд – підірвали, потім знищили відтинок залізниці від Княжого Мосту на схід. Стрільцям допомагали місцеві мешканці. Наступного дня біля Судової Вишні пущено під укіс ще один польський бронепоїзд.
В оперативному повідомленні Начальної команди про бої 8 березня писалося: «Вчора початий протинаступ межи Городком і Судовою Вишнею увінчався успіхом… Сьогодні вчасним ранком під сильною артилерійською підготовкою наші частини переступили широким фронтом залізну дорогу, заняли приступом село Братківці та узгір’я на північ від залізниці. В тім занятім відтинку залізниця в кількох місцях основно знищена та всі мости висаджені у воздух, чим вкінці сполучення Львів – Перемишль перервані. Наші частини, які наступають з півночі, вдерлися в горішню часть Каменоброду й заняли Мальчиці. Спільними силами північних і південних груп оточено Судову Вишню зі сходу»[326].
Війська 3-го галицького корпусу 7—11 березня майже повністю захопили залізницю Судова Вишня – Городок, зав’язали бої за Городок[327]. Значного успіху досягла група «Судова Вишня», зайнявши Бортятин, залізничний шлях на рубежі Бортятин – Довгомостиська, однак частини групи не використали панічного відступу супротивника і не атакували Судову Вишню. Щоб відтягти з цієї ділянки фронту хоча б частину галицьких військ, польське командування кинуло в наступ на Жовкву групу «Буг» генерала Ромера. Але чотири могутніх атаки на позиції корпусу Микитки були відбиті. Після цієї невдачі генерал Ромер порадив Т. Розвадовському якомога швидше залишити галицьку столицю. Пропозиція, звичайно ж, вразила, адже генералові належали значні маєтності у цьому краї. Отже, коли він довідався, що у Варшаві вже розроблений наказ № 507 від 9 березня про відступ львівського угруповання за Сян, то заявив по телефону начальникові генштабу Станіславу Шептицькому, що швидше згине, ніж допустить українців до Львова. Зрештою, цей наказ викликав сум’яття не тільки серед генералітету. Велика група політиків на чолі з графом Скарбеком теж почала тиск на Пілсудського. Наразі доля усміхнулася полякам: закінчився конфлікт на чеському кордоні, і Пілсудський зміг перекинути на схід частину військ.
Бойові дії ударної групи 3-го галицького корпусу 9—11 березня 1919 р. були скеровані на виконання чергового завдання операції – оволодіння Городком. Однак безупинні атаки Городка семитисячним угрупованням не мали успіху. Дійшло навіть до того, що з заходу знімалися курені й переводились на Городок, внаслідок чого послаблено фронт під Судовою Вишнею, що стало однією з причин катастрофи.
Власне, тоді на західному відтинку фронту утворився небезпечний пролом. Тільки 17 березня полковник Г. Коссак припинив атаки Городка і почав перекидати курені, зокрема, з бригади УСС під Судову Вишню. Новостворена польська група Конаржевського (5 куренів піхоти, майже 4,2 тис. вояків) захопила Вовчухи і продовжила наступ на Городок південніше залізниці. У ніч на 19 березня група «Городок» О. Станимира залишила Черляни і закріпилася на рубежі Поріччя Ґрунтове – Мальованка – Угерці, Шоломиничі. Інші курені групи отамана К. Гофмана зайняли оборону на лінії Добряни – Путятичі—Никловичі. На цій лінії фронт тримався до середини травня 1919 р.
Підсумовуючи результати Вовчухівської операції, Б. Гнатевич і О. Думін писали: «Так трагічно покінчився найбільший чин української зброї за час 4 1/2 місяці змагань, діло, що коштувало багато крови й великого зусилля. Українські стяги виповнили своє завдання блискуче, і коли їхні змагання не увінчались успіхом, то завинив у цьому в 100 відсотках провід армії, Начальна команда. Вже захопивши залізничний шлях, вона повинна була звернути зараз головні сили проти заходу, щоб здобути Перемишль і лінію Сяну. Львів був би скапітулював, заки покінчилася би була акція проти Перемишля. Начальна команда утретє зробила ту саму помилку тим, що намагалася захопити Львів безпосередньою акцією проти нього…»
Чортківська офензива
Четвертий, останній похід на Львів у червні 1919 р. увійшов у історію українсько-польської війни як Чортківська офензива. Він був здійснений українцями у той момент, коли, зазнавши важкої поразки в травневих боях від армії Галлера, Галицька армія була притиснута до Збруча і ніхто не вірив, що вона здатна на активні
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Проект «Україна». Галичина в Українській революції 1917–1921 рр.», після закриття браузера.