Читати книгу - "Над Тисою"

Восени 1944 року радянські війська штурмували укріплений гірський хребет Яблонецький і вступили в межі Закарпатської області. Сотні провідників з місцевих жителів і партизанів націлювали роти, батальйони і полки на фашистські вузли опору. Василь Гойда, тоді ще підліток, був у числі провідників. Темної ночі він пробрався з радянськими саперами до Ясинських воріт, які закривали вхід в долину Тиси, і перерізав підземні кабелі, підведені під величезну скелю, куди було закладено фашистами кілька тонн вибухових речовин. Замаскувавши сліди пошкодження, Василь Гойда і його товариші зникли.

На другу ніч розвідники повернулися в містечко Ясиня на чолі штурмових батальйонів. Та сама скеля, яка повинна була вибухнути при появі росіян в ущелині, не скинула на голови наступаючих жодного каменя. Партизан Василь Гойда добре знав Ясинський укріплений район, усі чотири десятки двоамбразурних дотів, їх точне розташування, сектори обстрілу і підступи до них. Таємними стежками штурмові групи обминули мінні поля, електрофіковані дротяні загородження і ввірвались безпосередньо в укріплений район. Закидали амбразури гранатами, забивали камінням, землею.

От у цих закарпатських боях, цілком імовірно, гадав Кларк, могли зустрітися Василь Гойда з Іваном Бєлограєм. Але якщо це й сталося, то навряд чи в тій складній обстановці вони мали можливість добре запам'ятати один одного. Виходить, розмірковував Кларк, не слід ховатися від Гойди, а сміливо атакувати його. Завдання полегшувалось тим, що Василеві Гойді було трохи більше ніж двадцять.

У своєму таємному дослідженні Кларк писав про радянську молодь: «Молодість завжди лишається молодістю, за будь-яких соціальних струсів. Ніякі доктрини і проповіді, ніякі заклинання не можуть зробити палкого юнака зрілим мужчиною, озброєним суворою мудрістю.

Молодість щедра по природі і простодушна: дарує свої квіти кожному, хто простягає до неї руку.

Хоч сама ще в зеленому пуху, але вже любить піклуватися про інших. Довірливість — її природний стан. Вона найчастіше вважає людину за таку, якою остання хоче показати себе. Віддана добру, молодість не може собі уявити, що поряд з нею хтось живе за іншими законами. Щастя і боротьба нерідко здаються їй полярними поняттями. Вона любить пісні із щасливими кінцями».

Ця «відмичка», яку Кларк уже застосував до серця Терезії, здавалась йому цілком придатною і в даному випадку.

— Товаришу Гойда, адже ж ми давні знайомі! — очі Кларка посміхались. — Може, ти пригадаєш, де ми зустрічались?

— То я ж одразу тебе впізнав. Хіба можна забути такого бойового гвардійця… На вокзалі ми з тобою зустрілися. Ще й випивали за здоров'я один одного.

— Ні, ми далеко раніше з тобою зустрічалися.

— Де? Коли?

— Невже забув? Ех, а здавалось — усе життя пам'ятатимеш… А я ось тебе справді зразу впізнав. Здорово ти змінився… Виріс. Змужнів… Ну, а я?.. Дивись краще і пригадуй, товаришу Гойда!

Кларк двічі обернувся на підборах, показуючи себе з усіх боків.

— Ну, пригадав? — він схопив Гойду за руку вище ліктя, міцно стиснув. — Яблонецький хребет… Ясинський укріплений район… Штурм лінії Арпада… Вінок з троянд… Сержант Іван Бєлограй… Ага! По очах бачу, що починаєш пригадувати. Друже, шибайголова, перед тобою стоїть той самий Іван Бєлограй, який разом з тобою штурмував залізобетонні доти в Ясинях, який видирався на Полонини. Так, так! Все це я хотів тобі сказати ще там, на вокзалі, але ти взяв та й утік.

— Іван?… Бєлограй?..

«Воював я з ним чи не воював? — спитав себе Василь Гойда і твердо сказав собі: — Ні, не воював».

Кларк вийняв з кишені пачку паперів, дбайливо розгладив їх:

— Знайомі підписи? Командир корпусу генерал Гастилович! Начальник штабу корпусу полковник Шуба! Командир полка Герой Радянського Союзу Угрюмов!

Потім Кларк дістав акуратно складену, пожовклу від часу багатотиражку. На першій сторінці була надрукована велика стаття під назвою: «Подвиг гвардійця Івана Бєлограя».

Василь Гойда здавався Кларку серйозною перешкодою, перемогти його нелегко. Ну то й що ж! його план використання у своїх цілях Василя Гойди дуже рискований, але хіба це більш рисковано, ніж усе, що робив Кларк? Якщо атака на Гойду виявиться вдалою, то він набагато скоротить свій шлях до перемоги. Гойда, мабуть, кінець кінцем зрозуміє, з ким подружився, які послуги робив ворогові, але буде вже пізно. Кларк до того часу зникне.

Але хоч як високо ставив свого противника Кларк, а проте недооцінив його.

Василь Гойда, незважаючи на свої двадцять два роки, дуже добре розбирався в людях. Якщо вже він ввіряв свою душу, то геть усю, але нелегко він її ввіряв і не кожному. Маючи гаряче серце, він, проте, завжди знав, за що саме любить ту чи іншу людину, чим скріплена його дружба з нею.

Закарпатські партизани не довіряли б йому серйозних справ, коли б він десятки разів не довів, що вміє бути хоробрим і обережним, розумним і пильним. Рискуючи життям, він виконував важливі доручення командира партизанського з'єднання. То під виглядом верховинського пастушка, то школяра, що їде на канікули, то ходячого музиканта він проникав у Мукачеве, Ужгород, Явір і навіть у румунський Сигет, який стояв на рубежі Закарпаття і Трансільванії. Повертався у партизанський штаб завжди щасливо, з цінними відомостями: скільки і де розквартировано каральних есесівських полків, скільки ешелонів з військами пройшло на Східний фронт, які нові накази звалили на голову закарпатців маріонеткові бургомістри, яке майно, приготоване для відправки в Німеччину, лежить на явірських пакгаузах. Діяв, де маскуючись віком і наївною посмішкою, де вдаючи сільського простачка, а де й за допомогою вірних партизанських друзів.

Мало не три роки провадив розвідку Василь Гойда в глибокому тилу ворога і завжди виправдував довір'я командування. Коли б він не міг розбиратися в людях, коли б