BooksUkraine.com » Сучасна проза » Книги Якова, Ольга Токарчук 📚 - Українською

Читати книгу - "Книги Якова, Ольга Токарчук"

118
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Книги Якова" автора Ольга Токарчук. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 46 47 48 ... 258
Перейти на сторінку:
привернув мою увагу: якось я почув, як він розмовляє польською, хоч одягався він на турецький кшталт. У нього було споловіле на сонці волосся й коротко підстрижена рудувата борідка. Був міцно збудований, кремезний і, мабуть, сильний та витривалий. Я зиркав на нього крадькома, але вирішив почекати слушної нагоди, аби познайомитися. Якось він почув, як я намагаюся щось пояснити польською прибульцям із Малопольщі, які дісталися аж сюди, щоб викупити свого родича, і підійшов до мене. Поплескав по плечі й обійняв, як давнього знайомого. «Ти звідки?» — запитав він, не церемонячись, що мене вельми зворушило, бо ніколи ще жоден шляхтич так приязно зі мною не розмовляв. Відтак вільно заговорив до мене доброю гебрайською, а згодом — ще й по-нашому, їдишем. Голос у нього був глибокий, як у промовця. Певно, на моєму обличчі вималювалося кумедне здивування, бо він гучно розсміявся, закинувши назад голову, так, що можна було йому зазирнути мало не в гортань.

Привели його до Смирни якісь таємничі справи, про які він говорити не хотів, зате розповів, що є принцом острова в грецькому морі, який зветься його іменем — Молівда. Але казав він про це так, наче брав нас на мушку — піймаємося чи ні. Немовби й сам не вірив своїм словам, тримаючи про запас кілька інших версій власної історії, не менш правдивих. І все ж ми якось прихилилися один до одного. До мене він ставився як до сина, хоч різниця у віці між нами була невелика. Розпитував нас про Польщу, і мені доводилося розповідати йому всілякі банальні речі, які, втім, його вельми тішили: як одягається шляхта й міщани у Львові, які там крамниці, чи можна випити доброго кофію, чим торгують євреї і чим вірмени, що їдять і який п’ють алкоголь. Правду кажучи, я не надто орієнтувався, чим і як живуть поляки. Розповів йому про Краків і Львів, детально описав Рогатин, Кам’янець і Буськ, моє рідне містечко. Мушу зізнатися, що жоден з нас не зміг опертися тим раптовим хвилям туги, які заливають мандрівників далеко від дому. А він, як мені здалося, дому не бачив уже давно, бо питав про речі дрібні й дивні. Зате оповідав про свої морські пригоди з піратами, а битви на морі описував так, що навіть тринітарії у своїх білих рясах із хрестами присідали поруч послухати. У розмовах із ченцями він переходив на польську, і з того, як поштиво вони з ним розмовляли (тоді я ще не все розумів), було видно, що він для них — великий і гідний шани пан. Казали на нього «граф Коссаковський», а мені щоразу забивало дух, бо ще ніколи я так зблизька жодного графа не бачив, хай навіть такого чудного.

Що ближче ми пізнавали того Молівду, то більше він нас дивував. Мало того, що вільно читав і говорив по-гебрайському, то ще й знав основи гематрії! Несподівано для нас він заблиснув таким знанням, яким рідко може похвалитися звичайний ґой. А до того ще говорив грецькою, та й турецьке письмо опанував так, що міг ним виписувати рахунки.

Одного дня до Ісохара прибув Това з Нікополя, якого ми ще не знали, але чули про нього щонайкращі речі, а до того ж читали його книжку і вірші. Був він чоловіком скромним і відлюдькуватим. Всюди його супроводжував тринадцятилітній син, гарний з лиця, тому здавалося, ніби ангел опікується мудрецем.

Диспути, що почалися з його приїздом, скерували наші думки в цілком новий бік.

Ісохар промовив:

— Марно чекати великих подій, затемнень сонця чи повеней. Чудесна справа спасіння діється ось тут, — він ударив себе в груди, аж загуло. — Ми встаємо з найглибшого дна, так само, як і він підіймався й падав, ненастанно борючись із силами зла, з демонами пітьми. І ми будемо внутрішньо вільними, хай навіть тут, у світі, лишатимемося невільниками. Лише так ми підіймемо з пороху Шехіну. Ми — маамінім, себто ті, що правдиво вірять.

Я записував ці слова з радістю й задоволенням. Вони добре пояснювали поведінку Шабтая. Він вибрав свободу в серці, а не свободу у світі. Пристав на іслам, аби бути вірним своїй місії спасіння. А ми, дурні, чекали, що він прийде до палацу султана з багатотисячним військом і золотими щитами. Ми були наче діти, що чекають дивовижних іграшок. Сподівалися ахайя айнаїм — ілюзій, магічних штучок для вбогих духом.

Ті з нас, які гадають, ніби Бог говорить до нас мовою подій, помиляються, вони — як ті діти. Він шепоче нам просто в душу.

— Великою загадкою і страшною таїною є те, що відкупителем стає найприниженіший, той, хто сягнув найглибшого дна, найгустішої темряви. Тепер ми чекаємо його повернення. Він вертатиметься під різними машкарами, аж доки здійсниться найбільша таємниця: Бог утілиться в людину, настане Двекут[87] і запанує Трійця.

Слово «Трійця» Ісохар вимовив тихіше, щоб не дратувати тих, які вважали, ніби такий слабкий Месія є надто християнським. Але ж у кожній релігії є частка істини, хіба ні? У кожній з них, навіть найбільш варварській, зблискують божественні іскри.

І тоді з клубів диму озвався ребе Мордке:

— А може, за прикладом Месії і нам треба зійти в ту темряву? Чимало людей в Іспанії пристали на віру Едому.

— Хай Бог боронить, — заперечив Това. — Не нам, малим, наслідувати Месію. Лише він здатний зануритися з головою в болото та бруд, а згодом вийти бездоганним — чистим і незаплямованим.

На думку Тови, надто близько до християнства підходити не слід. Коли згодом ми палко дискутували про Трійцю, він стверджував, що християнська наука про триєдиного Бога є зіпсованою версією старого вчення про таємницю божества, якої вже ніхто не пам’ятає. Вона є лише тінню, перекрученою подобизною.

— Тримайтеся здаля від Трійці, — застерігав він.

Цей образ глибоко вкарбувався мені в пам’ять: троє дорослих чоловіків, бородатих, освітлених тремким поблиском каганця, які цілими вечорами бесідують про Месію. Кожен лист, що приходив від братів із Альтони[88], Салонік, Моравії, Львова чи Кракова, зі Стамбула чи Софії, був приводом для недоспаних ночей, і в ті дні у Смирні наші думки були як ніколи одностайними. Ісохар здавався найстриманішим, Това бував саркастичним, і мушу зізнатися, що нерідко я уникав його гнівного погляду.

Так, ми знали: відколи прийшов він, Шабтай Цві, світ має інше обличчя — мертвотне. І хоча здається він таким, як раніше, насправді це вже геть інший світ. Старі закони втратили силу, заповіді, що їх ми

1 ... 46 47 48 ... 258
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Книги Якова, Ольга Токарчук», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Книги Якова, Ольга Токарчук"