Читати книгу - "Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі"

У повітрі стояв запах пластику й озону. Він зважився на

розрахований ризик, і це йому зійшло з рук.

Вертаючись назад, палуба за палубою, він відчував на собі

погляди інших. У ліфті на нього намагався не витріщатися

якийсь чоловік. У залі перед кабінетами служби безпеки йому

посміхнулася й кивнула незнайома жінка, знервована неначе

миша, яка почула запах кота. Бугай усміхнувся їй у відповідь.

В офісі Серж і ще один його співробітник, Казімір із Європи, підняли вітально кулаки, віддавши йому честь, як годиться

справжнім поясанам. Бугай і собі здійняв руку та пройшов далі

до себе.

— Що в нас? — запитав він.

— У гостях побувало пару десятків людей, — відповів Серж. —

І нізвідки взялось десь пів кіло порошку.

— От і славно.

— Я склав список усіх, хто приходив. Хочете позначити їх

у системі?

— Нєа, — похитав головою Бугай. — Я ж їм сказав, що нічого

страшного. Значить, нічого страшного. Можеш стерти файл.

— Як скажете, бос.

— Буду в себе. Дай знати, якщо буду потрібен. І зробіть хто--

небудь кави.

Бугай сів на стіл, поставивши ноги на стілець, і схилився

вперед. Несподівано він почувався виснаженим. Це був довгий

і поганий день. У нього нарешті зник страх, який він носив

тижнями, що вів до цього дня, та позбувшись його, Бугай

немовби вийшов із в’язниці. Хвилини за дві він помітив, що

в нього непрочитане повідомлення від Мічіо Па. Це не був

вхідний дзвінок, а значить, старпомка не бажала з ним

говорити. Їй просто хотілося щось йому сказати.

На записі її обличчя знизу підсвічував екран термінала. Вона

всміхалася, тонкогубо й натягнуто, згубивши емоції між

примітними вилицями.

— Я бачила, що ти зробив. Це дуже мило. Дуже розумно.

Загорнутися в прапор ОПА, змусити старого замислитися, чи не

стане екіпаж на твій бік. Типу більший поясанин від самого тебе.

Це було елегантно.

Бугай пошкрябав підборіддя. Щетина вже відросла трохи

зранку, тому нігті видавали дряпливий звук. Можливо, просити

долю, щоб вона не підкинула йому за результатами цієї історії

ворогів, було й занадто. Та йому було прикро, що серед них

опинилася й Па.

— Можеш не загортати мені все це в красивий фантик. Нам

обом прекрасно відомо, що від убивств ніхто не фанатіє. І я про

це не забуду. Сподіваюся, в тебе ще лишилися краплі совісті

і вона не даватиме тобі спокійно спати.

Запис скінчився, і Бугай утомлено всміхнувся до екрана.

— Як і кожного разу, — промовив він, не відпускаючи

термінал. — Як і наступного теж.

Розділ десятий. Голден

Р«осинант» — чималий корабель. Його стандартний екіпаж

складався з десятка офіцерів флоту й рядових, а на

завданнях він міг іще брати на борт шість морських піхотинців.

Політ із чотирма людьми екіпажу означав, що кожен із них

виконував додаткові функції. І це з дефіцитом часу. А ще це

означало, що зустрічей із чужими людьми, які також жили на

борту, виявилося легко уникати. Принаймні спочатку.

Документалістам заборонили доступ до рубки, шлюзової

камери, машинного відсіку та майстерні, а тому їм довелося

крутитись лиш на двох палубах, ходити в гальюн, у камбуз, лазарет і сидіти по своїх каютах.

Моніка виявилася дуже мила. Спокійна, товариська, харизматична. Навіть якщо по той бік камери її шарм

передавався тільки частково, все одно було легко зрозуміти, як

їй це вдавалося. Решта — Окджу, Кліп, Коен — явно намагалися

зав’язати дружбу з «росинантівцями», жартували з ними

й готували для них вечері. Намагалися першими простягнути їм

руку, хоча Голден так і не вирішив для себе, що це було —