Читати книгу - "Споріднені душі: Розірваний зв'язок, Яра Крихта"

– Я просто хотів тут залишитися на деякий час… – щоб відпочити від родини. – Але не хочу втрачати з тобою зв’язок. 

– Нічого, якщо ми зустрінемося через деякий час. Якщо тобі потрібно було поїхати, то все гаразд, я вдома і нікуди не подінуся. 

– Добре… – схилив голову. – Вибач, що так різко це випалив. Це дійсно занадто, я не подумав, що ти побоїшся цього… Але ти пані – це твоє право, і я зроблю так, як ти хочеш. 

– Дякую, – вона відповіла тихо, він чув усмішку. – Мені треба трішки часу, щоб розібратися в своїх почуттях. Ти заплутав мене. 

– Нещодавно я і сам надто заплутався. 

– Знаю, – Мія відповіла, і в її голосі було щось тепле, майже співчутливе. – Ми заплутали одне одного також.

Айдас притиснув слухавку міцніше, усміхнувшись до себе.

– Так, – коротко кивнув, хоча вона цього не бачила. – Я не хочу тиснути на тебе. Ми можемо рухатися в твоєму темпі.

– Це дуже важливо для мене, – зітхнула вона. – І… дякую за розуміння. Я просто дуже довго була одна, і… Ох, не зважай. 

Він затримав погляд на пляжі за вікном, де хвилі розбивалися об берег.

– Гаразд, Міє. Нікуди не поспішатиму, обіцяю. Я повернусь в місто за кілька днів, коли огляну цей будинок, чи тут все гаразд. 

– Сподіваюсь, ти добре відпочинеш, – відповіла теплим тоном.

– Я буду думати про тебе, – відповів він майже пошепки.

Вона засміялася, і цей сміх був для нього, як промінь світла в темряві.

– На добраніч, Айдасе.

– На добраніч, Міє. Запиши цей мій номер, я диктую… 

Вона записала, мугикаючи якусь мелодію під ніс. 

І Айдас поклав слухавку.

Звісно ж вона не поїхала би… На що надіявся? 

Браслет – чорний, і Айдас не міг повірити, що ризикує життям, думаючи про комфорт Мії. 

Бо він дійсно хотів, щоб вона покохала його – по-справжньому. А вже після він обрадує її новиною, що він став кращим і він її споріднена душа. Зараз – трішки рано, вона не сприйме цього. І браслет не стане золотим ось так за мить…