Читати книгу - "Диванні експерти. Як необмежений доступ до інформації робить нас тупішими"

Жителі США це й зробили. Потім сталося дещо несподіване: американці стали набирати вагу й помирати через інші причини. Виявилося, що яйця були не такі вже й шкідливі або принаймні не настільки небезпечні, як інші продукти. У 2015 році уряд вирішив, що яйця — нормальні, може, навіть корисні. Колумніст із яєчного Вермонтського краю Джеффрі Норман тоді писав:

Багато людей /із ожирінням/ стали такими, думаючи, що дотримуються затвердженої урядом дієти. Споживання яєць упало на понад тридцять відсотків, коли уряд додав їх до свого чорного списку харчових продуктів. Люди мають їсти, тому яйця вони замінили іншими продуктами. Такими, що допомагали їм ставати товстими. Якби вони їли яйця, такого не сталося б, але ж виявилося, що цей продукт закупорює артерії і вбиває людей. Утім, те, чим замінили яйця, могло спричинити цукровий діабет другого типу, а то й гірші хвороби.[111]

Яєчне жахіття базувалося на цілому ряді сумнівних досліджень, і деякі з них з’явилися понад півстоліття тому. Люди, які все ще хочуть уникати яєць, можуть, звісно, продовжувати це робити. Власне, зараз є дослідження, що повна відмова від сніданку, якою нас так довго лякали науковці, не така вже й шкідлива.[112]

У 1982 році один із передових фахівців із питань Радянського Союзу Северин Бялер опублікував суворе попередження читачам престижного журналу Foreign Affairs, що СРСР значно сильніший, ніж здавалось у ті часи.

Радянському Союзу ні зараз, ні в найближчі десять років не загрожує жодна справжня системна криза, бо він має величезні невикористані запаси політичної та соціальної стабільності, якої стане подолати найглибші труднощі. Радянська економіка, як і будь-яка велетенська економіка, що управляється розумними та освіченими професіоналами, не збанкрутує. Вона може стати менш ефективною, застійною, може навіть настати абсолютний спад на рік-другий, але, як і політична система, економіка не розвалиться.[113]

За рік фундація Макартура дала Бялеру «грант генія». За два роки радянська комуністична партія, очевидно переживаючи справжню системну кризу, обрала своїм лідером Міхаїла Горбачова. Менш ніж за вісім років після загрозливої лекції Бялера Союз Радянських Соціалістичних Республік припинив своє існування.

В останні місяці розвалу Радянського Союзу професор Массачусетского технологічного інституту Стівен Меєр виступав перед комітетом закордонних справ Сенату США. Американські політичні лідери, спостерігаючи за подіями в СРСР, переймалися безпечністю тисяч боєголовок радянської ядерної зброї, націленої на США. Меєр, один із провідних фахівців із військових справ СРСР свого покоління, сказав усім заспокоїтися: Горбачов під контролем. Натяки на збройний путч у Радянському Союзі, запевнив він сенаторів, що зібралися його послухати, були «чистим польотом фантазії».[114]

Меєр виступав шостого червня 1991 року. За дев’ять тижнів Горбачова скинули під час путчу, очоленого групою, до складу якої входили міністр оборони СРСР і голова апарату безпеки, КДБ. У Москві запанував хаос, коли на вулицях з’явилися танки. Хай там як, за рік після розвалу СРСР Меєр повністю облишив вивчення Росії та ядерної зброї і натомість почав досліджувати біологічне розмаїття, працюючи в різних комітетах відділу з питань рибних ресурсів і дикої природи в Массачусетсі аж до власної смерті в 2006 році.

Бялер і Меєр не були винятками. Як зауважив через кілька років історик Нік Ґвоздев, багато фахівців із радянських питань заміняли критичний аналіз реальних фактів тим, у що самі вірили чи хотіли вірити щодо СРСР. Два науковці з міжнародних відносин зауважили, що решта також все неправильно зрозуміла. «За їхніми ж стандартами, рівень академічної роботи був неприйнятний, — писали професори Річард Нед Лебов і Томас Ріссе-Каппен у 1995 році. — Жодна з наявних теорій міжнародних відносин не передбачала можливості, що така зміна могла статися».[115]

Фахівці весь час помиляються. Наслідки таких помилок коливаються від легкого ніяковіння до змарнованого часу й грошей. У рідкісних випадках такі помилки можуть призвести до смертей чи навіть до міжнародної катастрофи. І все-таки фахівці постійно просять громадян довіряти їхнім судженням і вірити в те, що помилки не лише траплятимуться рідко, а й що експерти визнаватимуть їх і робитимуть для себе висновки.

Щодня обивателі не мають іншого вибору, окрім як довіряти фахівцям. Ми інтегровані в мережу соціальних та урядових установ, які передбачають, що спеціалісти є тими, ким мають бути, і можуть робити те, що, як запевняють, вони вміють. Університети, організації з акредитації, комісії з ліцензування, установи із сертифікації, державні інспектори та інші існують для того, щоб підтримувати такі стандарти. Загалом ці охоронці працюють добре. Нас шокує, коли читаємо, що некомпетентний лікар убив пацієнта, саме тому, що такі історії для країни, де в медицині без проблем працює понад мільйон лікарів щодня, дуже незвичні.

Щоденна довіра до професіоналів — це, проте, нудна необхідність. У буденному житті ми довіряємо іншим: віримо, що водій автобуса не п’яний, а працівниця ресторану мила руки. Але все дещо міняється, коли йдеться про довіру до фахівців у політичних питаннях. Казати, що ми довіряємо лікареві, аби він виписав правильні ліки, — не те саме, що доручити всім медикам знайти відповідь на питання, чи повинна Америка мати національну систему охорони здоров’я. Довіряти викладачеві коледжу вчити наших синів і дочок історії Другої світової війни — не те саме, що дати повноваження всім викладачам історії консультувати президента США щодо питань війни та миру.

Для таких масштабних рішень немає ліцензій і сертифікатів. Немає штрафів і звільнень, коли щось іде не так. Прямої відповідальності майже немає, саме тому звичайні люди так бояться впливу фахівців. В умовах демократії відповідальність несуть обрані чиновники, які можуть приймати чи відкидати поради експертів (до цього ми повернемося в останньому розділі). Але відповідальність — це те, що настає постфактум. Може приносити певне моральне задоволення знаходити відповідального, але звинувачення не зцілить поранених і не відновить мир. Як же експерти помиляються? «Дивовижно, — писала журналістка Салена Зіто, — спостерігати, як фахівці не орієнтуються в галузі, у якій вони є професіоналами». Для звичайних людей це більш ніж тривожно. Що можуть зробити громадяни, коли стикаються з помилками експертів, і як підтримати довіру до фахових спільнот? Що зобов’язані робити експерти, коли припустилися помилок, і як вони можуть залагодити стосунки з їхнім клієнтом, із суспільством загалом?

Багато облич поразки

Є кілька видів поразок фахівців. Найневинніша та найпоширеніша — це те, що ми можемо вважати звичайними науковими невдачами. Люди чи навіть цілі галузі науки, помиляються у важливих питаннях через хиби або обмеження самої сфери. Науковці спостерігають за