Читати книгу - "Казки Чаробору, Ольга Соболєва"

Згадалося, як мама вилизувала всіх кошенят по черзі та розповідала про влаштування світу. Проста сільська кішка на ім'я Іскорка небагато знала про чари, тому в основному вчила ловити мишей, випрошувати свіже молоко, правильно муркотіти і бити собак по морді. Хоча з господарським Гривком вони товаришували. Він, до речі, перший і помітив, що Баюн не просто кошеня, а справжній розмовляючий кіт. Про батька пес тактовно Іскорку не питав, але малюка став сторожити більше своєї миски.

Баюну досі пам'яталися мамині уроки. Ні, не про миші, а вже про чари. Іскорка, як і будь-яка з котячих, була наповнена ними, хоч і не знала толком про це. Вона якось відчувала, де болить або яка біда прийде, поганих людей від хороших відрізняла. А ще вміла ходити поміж світами. В одному з минулих життів Іскорка жила у чарівника і той розповів їй, що ніщо у світі не вічне, крім чарів. Це зараз будь-якому чуду назву вигадали – фізика, хімія, біологія. Наука одним словом. Воно то й добре, тільки до суті чаклунства так і не дісталися. Що звідки береться і куди йде, жоден учений насправді не знає. А чарівники знають. Вони все знають. Іскорці її чарівник розповідав, що коли одна квітка народжується, то друга в'яне. І так з усім та всіма. Чари не можуть виникнути із порожнечі. Все за законами. Навіть взяти чарівну діжку. Ти їй скажеш: "Діжа, тісто міси", а як їй місити, якщо вона нежива? Тому чарівники лісами та садами блукають, вибирають дерево, що найбільше сонцем насичене, місяцем укутане, вітром обласкане. А потім рубають, пиляють, стругають і слова правильні примовляють. Ось воно диво – чесна праця. А решті премудростей можна навчитися в школі. Про неї чарівник теж казав. Казав, що навчаються там усі разом – і чаклуни, і дивозвірі.

А ще розповідав чарівник, що знання - найбільша сила і той, хто навчається, всього досягне. Саме тому, як тільки кошенята підросли, Іскорка почала часто й надовго зникати. Спочатку вона блукала околицями, а потім і між світами стала заходити. Всі життя витратила, але Університет вчених котів знайшла. А все тому, що любила вона Баюна найбільше у світі і пророчила йому велике майбутнє. Напевно, тільки завдяки матусі Баюн зараз працював помічником у великої Хранительки, а не мишей по коморах ганяв. Хоча звичайні коти теж дуже важливі. Людям без них довелося б важко у господарстві.

Кіт дістав чорно-біле сімейне фото та сумно зітхнув. Як давно це було. Вже й ферми тієї немає, а на її місці виросло невелике містечко. Баюн якось заїжджав туди у пошуках богатиря, але це вже зовсім інша історія. Зараз же йому належить відкрити закони чаклунства для Ярослави, як колись відкрили ці закони для нього. Хто знає, може вона зовсім не випадкова приїжджа? Адже, як кажуть справжні чарівники, усі випадковості не випадкові.

Схопивши книги, Баюн спустився в світлицю, де Ягинішна і Ярослава якраз снідали. Господиня хати давала настанови помічниці:

- Я тобі амулет приготувала, він допоможе злиднів побачити. Головне одразу не лякайся, бо вони страх учують і почнуть тобі шкоду робити, щоб з дому випровадити.

- Та як вони хоч виглядають, ці злидні? - запитала дівчина, допиваючи чай і надіваючи на шию невеликий амулет з сірого каменю.

- Маленькі, волохаті, козлячі ніжки з копитцями і ріжки на голові.

- А ще п'ятак свинячий, - додав Баюн, сідаючи ближче до вареників. - Тільки уважна будь, бо вони спритні та злісні.

- Не розумію, чому я це маю робити? - зблідла дівчина. - Якщо злидні такі небезпечні, хіба мені вони нічим не загрожують?

- А ти, значить, боїшся? – фиркнув кіт.

- Ні, я не боюся, просто…

- От і добренько! - перебив співрозмовницю Баюн. – А якщо не боїшся, то з усім впораєшся!

- Ти головне сховай лялечку цю в найнепомітніше місце, - Ягинішна простягла зваляного з ганчір'я чоловічка. - Так, щоб ніхто з господарів її не знайшов. Вона поки що замість домовика боротиметься з нав’ями.

- А як Варвара дістанеться? - насторожилася дівчина.

- Їй зараз не до того, - відмахнувся Баюн. - У пансіонаті справ безліч. Нехай вона і відьма, а звичайне мирське життя ще ніхто не скасовував. Та й котли для зілля нині дорогі.

З вулиці почулися голоси, і за кілька хвилин до будинку увійшов дядько Коля – дідусь Василини. А прийшов він із бідою – каже, що знову змії до селища повадилися. Звідки беруться незрозуміло, але тепер уже не тільки коморами повзають, а й у будинки лізуть. Що тільки жителі Роздоріжжя не робили, а змій все більше стає.

Випроводивши гостя чекати на ганку, Ягинішна заметушилася - зібрала в кошик трави, різнокольорові склянки, нитки. Не забула захопити і свою палицю різьблену. Поки старенька збирала все необхідне, Баюн тихо розповів Ярославі, в чому річ. Зміями сам Чорнобог відає. Так, вони невинні в Чароборі, але якщо в селище сповзаються, то недарма це. Ще лихо яке можуть принести. Ягинішна багато чого випробувала, а майже нічого не допомагає. День-другий тиша, а потім знову повно гадів.

- Так що, - серйозно додав кіт, - ти в Роздоріжжі обережніше. Під ноги дивися, а якщо змію побачиш, то тікай одразу. Чи мало чого в них там на думці зараз.

Ярослава слухняно кивнула і пішла збиратися. Сьогодні вона мала не тільки порадити з бардаком у майстерні Матвія, а й перехитрити злиднів. Ох, як дівчина сподівалася, що впорається.