Читати книгу - " Первісний інстинкт. Другий епізод: Мисливець., FrostFox"

Я б не відмовився додивитися процес трансформації, але в мене самого ноги підкосилися, а всім тілом прокотилася хвиля свербіння. Насилу піднявши ліву руку перед собою, я став свідком трансформації. Людські нігті випадали, поступаючись місцем п’ятисантиметровим, а потім і восьмисантиметровим кігтям. Пальці також трохи подовжилися, а шкіра вкрилася рідкісною щетиною з товстими волосками.

Після п’яти хвилин лежання на холодній землі, свербіж зійшов нанівець. Мені вдалося повільно піднятися на руках і сісти. Насамперед погляд зісковзнув у системні логи, де відобразилося лише два слова.

[Перший двобій!]

Отже, бій на рівних передбачає абсолютну рівність. Подивившись доступні навички, я побачив ідеально чисте віконце, навіть пасивки зникли. З приємного: три фізичні характеристики зросли майже вдвічі, інші ж залишилися без змін.

Тіло зі збільшеними характеристиками стало помітно щільнішим, але крім кігтів на руках і ногах, а також підвищеної волохатості, жодних змін не помічено. Для оточуючих я все той же дроу, чого не скажеш про мого суперника. Трансформація повністю його змінила, залишивши лише кігті та ікла.

На відміну від мене, у дикого пса немає досвіду ходіння на двох ногах, тому він стоїть навкарачки й зі злістю дивиться в мій бік. Упевнений, що зараз він вважає мене джерелом усього світового зла.

– Пора б починати, – я не збирався давати супротивникові час на адаптацію, тому першим зірвався з місця.

***

«Уб’ю!» – заволав підвид, що пройшов болісну трансформацію, проте з його спотвореної глотки вирвалося нерозбірливе бурчання.

Якоюсь мірою Фокс мав рацію, і вони були на рівних у плані характеристик або доступного для бою озброєння, однак, якщо дроу отримав істотний бонус до фізичної форми, то песик прокачався в плані мізків. Йому все ще не вистачало життєвого досвіду, звідси й не здатність встати прямо, хоча тіло й здатне на подібне.

Коли людина зробила перший крок, у підвида в голові сформувалася несподівана для вищого хижака думка й тіло почало рухатися саме, пішовши в незграбний перекат. Він не звик тікати, непохитно приймаючи випробування долі на свою міцну плоть, однак зараз його шкура облізла й не здатна витримати розріз ворожих кігтів.

Фокс не зупинявся ні на секунду, чергуючи незвичні розмашисті атаки кігтями з рідними ударами з підступом. Невпевненість рухів поступово сходила нанівець, поступаючись місцем хитромудрій серії ударів. Звір відчував, що хитрий розумний тіснить його, навіть незважаючи на те що з народження не мав кігтів.

Черговий перекид, до яких йому вдалося трохи звикнути, обірвався зустріччю з ногою ворога. Вона не лише вибила з нього все повітря, так ще й залишила п’ять розрізів різної довжини.

«Боляче! Уб’ю!»

Скільки б звір не намагався, не кричав, не обурювався, розумний поступово перетворював його на відбивну з кров’ю. Коли смерть уже стукала у двері, а із сірих степів чулося завивання його предків, двоногий зупинився.

– Може, домовимося? – сказав ворог, але для звіра це була лише безглузда комбінація звуків.

Звісно, у відповідь дикий пес спробував вчепитися у ворожу ногу всього за метр від його вже не такої ікластої пащі. І був миттєво покараний ударом у щелепу.

– Може, все-таки домовимося? – знову запитання і знову жодної реакції, звір перебував у глибокому нокауті, хоча двоногий явно стримувався під час атаки.

Останнє, про що думав колишній вищий хижак, так це про те, що світ посміявся з нього, давши шанс помститися своєму вбивці в рівному бою. Щоправда, раніше він нічого не знав про такі концепції, як «світ» або «помста», лише зростання духу, інтелекту та харизми в цьому недовгому випробуванні дало йому змогу зібрати докупи весь накопичений життєвий досвід, щоб дати оцінку тому, як він жив і як помер. І як ще доведеться померти…

***

«Мабуть, не судилося, недарма в завданні пункт «домовиться» має неможливу складність. Цікаво, а якщо прокачати дику емпатію, з’являться хоч якісь шанси? До отримання класу про це думати безглуздо, у мене є на що витрачати пункти пробудження».

Бій я закінчив невеликим розрізом у районі шиї, судячи з кількості крові сонна артерія постраждала, і дикий пес помер за лічені секунди. Щойно життя остаточно покинуло супротивника, він розпався тисячею зелених вогників, які притягнулися і частково ввібралися моїм тілом. Решта ж знову втілилися в змарнілу собачу фігурку.

[Підкорення – 81%]

«Не все так просто, так?» – майже без іронії запитав я сам у себе.

Тіло собаки ледь встигло проступити на загальному тлі, коли вибухнуло енергією, яка почала від епіцентру змінювати декорації. Нас швидко поглинули непрохідні джунглі, що сховали від моїх очей монстра.

[Другий двобій!]

«Нічого собі! Розширення території?» – пробило мене на ностальгію, усе ж я не лише із західними коміксами знайомий.

Прийом різника трохи вибив мене з колії, але я швидко зібрався з думками, щоби почати діяти. Очевидно, що треба знайти ворога, а далі за старою схемою. Лише…

[Підкорення – 86%]

На подібний фокус пішла певна кількість сил, тож цей раунд має стати останнім, якщо нічого не плутаю. Для проформи спробував повторити за ним, але нічого із цього не вийшло, лише втратив час і, здається, частину власних сил на безуспішні спроби.

Пошуки почалися з примітивного «піти туди, де востаннє бачив», що, звісно, не спрацювало. Джунглі взагалі виглядали дивно, рослини в природних умовах не можуть розростатися настільки симетрично і, що найцікавіше, вони створювали видимий закручений візерунок, який сходиться в очевидний центр.

«Навіть якось надто просто».

Пройшовши кроків зо триста, я побачив свою ціль і не одну. Майже півсотні однакових песиків, які втратили майже весь об’єм. Кожен ледь дотягнеться мені до коліна, якщо встане на задні лапи. Наче і смішно, але не коли вони всі дивляться на тебе з гастрономічним інтересом.